Час і місце для творчості можна віднайти навіть на фронті. А вміння стріляти не заважає вмінню малювати. У цьому на власному досвіді переконалася наша землячка Світлана Луців.

Родом вона із села Трибухівці Бучацького району, у 2006-му закінчила ТНЕУ. Після навчання займалася оформленням інтер’єрів та екстер’єрів, малювала картини. А в останні роки перекваліфікувалася у солдата. Зараз вона контрактник, санітарний інструктор дивізіону Тернопільської окремої артилерійської бригади.

– Більше року я відслужила в «Айдарі», – розповіла старший солдат Світлана Луців. – З дитинства мене тягнуло до чогось серйозного, любила завжди стріляти і малювати, поєднувала, так би мовити, непоєднуване. Коли на нашу землю напав агресор не всиділа вдома і пішла на фронт, практично відразу. Не дуже було страшно, як розповідають, що перелякані хлопці кидають зброю і тікають. Такого я ще не бачила. До всього можна адаптуватися, все можна витримати, було би бажання, сміливість і характер, тоді все можна подолати. Я навіть знаходила час на фронті помалювати. В хід йшли ящики з-під боєприпасів, які знаходила, а фарби привезла із собою. У вересні відбулася виставка моїх робіт, намальованих на фронті, у Верховній раді України. Зараз ця експозиція мандрує школами Києва. Через деякий час виставка буде у Тернополі, і всі бажаючі зможуть її побачити. В Тернопільську артилерійську бригаду я потрапила одразу після звільнення з «Айдару», оскільки сімейні обставини заставили бути ближче до дому, до сім’ї. Я продовжила служити, бо мені це подобається. Я не йшла спеціально в окремий підрозділ, за якоюсь рекламою, за назвою підрозділу, просто йшла на війну, відчувала, що я потрібна зараз своїй країні.

Ольга Трач

Фото автора