Передноворічна пора не лише навіває казкові мрії, а й подеколи  змушує замислитися над цілком буденними, прозаїчними речами. Зокрема, над тим, чому ми живемо так, як живемо. І над ще більш конкретною і неприємною версією цієї істини, а саме: ми бідні тому, що дурні, чи навпаки – дурні тому, що бідні?

Не буду зараз докопуватися до коріння і причин цього становища, а обмежуся одним побутовим спостереженням. Біля бювету, де мешканці мікрорайону беруть дармову й порівняно чисту воду, в ці передсвяткові дні можна побачити довгеньку чергу. Люди приходять одразу з кількома місткими пластиковими посудинами, щоб запастися водою на період свят – ану раптом щось вийде з ладу й вода перестане текти, як це вже не раз траплялося. Обидві помпи нині, на щастя, працюють, але коли задіяні одночасно, то водяний струмочок з них тече тоненький, наче, даруйте, сеча у хворого на хронічний простатит. І, відповідно, наповнення місткостей забирає чимало часу.  Коли ж користуватися лише однією помпою, то водяний струмінь б’є потужно, і шестилітрова пластикова посудина наповнюється за лічені секунди. Здавалося б, виграш у часі очевидний. Проте нікому з тих, хто опиняється біля помп, не спадає на думку поступитися іншому, щоб той швидше набрав води. Навпаки – обидва терпляче чекають, поки водичка тоненьким потічком «дзюрить» у його посудину. Лише одного разу якийсь літній інтелігентний на вигляд чоловік запропонував користуватися  помпами не одночасно, а почергово, але ця несмілива ініціатива так і залишилася «голосом волаючого в пустелі».

 Коли вчергове підійшов до бювету, то знову побачив там вигнутий хвіст черги і дві постаті, що заклякли кожна біля своєї помпи. Довгенько, мабуть,  доведеться чекати…Мабуть, отаким чином «вилазить боком» наш одвічний принцип «Я сам собі пан!». А ще раптом згадав колишню сусідку, обтяжену зайвою вагою але зовсім не обтяжену культурою тітоньку, яка з будь-якого приводу репетувала: «Я свого не попущу!!!».  І її благовірного з живописними татуюваннями на руках і зв’язкою «бля..» майже між кожним словом.

Згадав і вкотре усвідомив, чому ми живемо саме так, а не інакше.

Ігор Дуда