Перша частина заголовку може налаштовувати на доволі врочисту тональність, а друга нагадує про те, що сьогодні –  1 (перше) квітня. День сміху (як його прийнято називати у нас). День дурнів (десь там на Заході). Оце, «західне» найменування, здається, пасувало б нам значно більше. Ми, як жоден інший народ, дозволяли і дозволяємо всім, кому не ліньки, мати нас за дурнів, робити з нас дурнів і їздити на нас як на дурнях. І, боюся, будемо дозволяти надалі…

Але – до отої самої героїки. Найпотужніше вона фонтанує, звісно ж, у передвиборну пору, коли з біг-бордів, плакатів, листівок, газетних шпальт прагне проникнути в кожну довірливу електоральну душу все оте рум’яне,  усміхнено-вишиванкове, щире, патріотичне, совісне, компетентне… Дивишся – і сором бере за свій звичний скепсис і сарказм у публікаціях. Ну справді, хіба можна таким людям не вірити? Вони ж не просто трудяться «в поті чола» задля громади – вони ще й власним життя ризикують! Он одного з них, якщо вірити скромній передвиборній листівці, вищий трибунал клятої ДНР (не чув, правда, про такий – «вищий») присудив ні більше, ні менше – скарати на смерть за подвижницьку волонтерську діяльність. Аж страшнувато зробилося за сміливця… То ж люди жорстокі, підступні; руки в них довгі – чого доброго, ще й до нашого Тернополя дотягнуться… Перспективному політику берегтися треба, пильнувати, уникати сумнівних контактів, не ходити відкрито містом –  тим більше якщо ти далеко не «метр двадцять з капелюхом», а фактурний, помітний здалеку. Та й вдячній громадськості незайве було б потурбуватися про свого героя… Так ні – ота громадськість взялася чогось бурчати з приводу якихось там  змін до Генплану; знана письменниця оприлюднює список тих достойників, хто проголосував за них, називає їх «вбивцями міста» і додає, що декого з тих «мокрушників» вона «більше не знає» (невже аж так?). А для підсилення враження і проведення певних паралелей у центрі міста на дереві повішали опудало зі свинячою головою і відповідним «схвальним» написом; міська організація партії з патріотичною назвою виключає зі своїх лав кількох «ренегатів», які пішли проти «генеральної лінії», та закликає  інші партійні осередки аналогічно відреагувати на «зрадницьку позицію» їхніх представників у міськраді… Ось так, ще вчора урочисто і спільно приймали присягу в сесійній залі й клялися вірно служити… віддавати сили і т.д., а нині – «зрадники» і (який жах!) «вбивці міста»?! Чи може таке бути?!

Може. У нас все може бути. І не лише в день сміху. Чи точніше все-таки – в день дурнів? Напевно, варто відвести на нього не лише 1 квітня, а й день кожних чергових (чи позачергових) виборів. Ми, як жоден інший народ, дозволяли і дозволяємо всім, кому не ліньки, мати нас за дурнів, робити з нас дурнів і їздити на нас як на дурнях. І, боюся, будемо дозволяти надалі…

Ігор Дуда