Ранок якогось британського сера, завдяки численним літературним джерелам, можна уявити цілком зримо.

Неодмінні шинка з беконом, тости з мармеладом (ніякого масла – холестерин!) чай English Breakfast. Далі, якщо немає спішних справ (поспішати англійці страх як не люблять) – перегляд газет. У «Таймсі» в першу чергу цікавлять коливання валютного курсу, прогнози синоптиків ну і, звичайно ж, репортаж з останнього лондонського футбольного дербі. Ну, а вже насамкінець можна бігцем переглянути міжнародні новини. У британських джентльменів до них традиційно відсторонене ставлення. Хай там собі інтегруються, глобалізуються, навіть чубляться – ми на своєму острові, за широченним протитанковим ровом під назвою English Channel, чи то пак Ла-Манш, у повній безпеці. Так, що там…Ага, знову Росія провокує бійню на українському сході, танки та артилерію засилає, не криючись. Недобре це, звичайно, і варто б дати зрозуміти Путіну, що усталений порядок в Європі порушувати не слід, але…розберуться якось там самі. З нас досить того, що он міністр оборони Феллон відвідав полігон під Житомиром і пообіцяв розширити програму тренінгу українських військових британськими фахівцями.

Втім, справжній англійський джентльмен освічений в історії. І оця освіченість мала б йому підказати, що 75 років тому його дід так само десь у пабі за пінтою «Гіннеса» читав повідомлення про зустріч керівників провідних європейських  держав у Мюнхені. Звіти про неї рясніли тоді оптимістичними прогнозами про мир і спокій для Європи, а британський прем’єр Чемберлен розмахував на лондонському летовищі підписаною ним у товаристві Гітлера та Муссоліні угодою і радісно сповіщав співвітчизників про те, що привіз їм мир. Старий британський аристократ, який звик дотримуватися правил чесної гри, навіть не підозрював, що його використали як ширму в брудних політичних ігрищах. Ігрищах, які невдовзі обернулися тяжкою бідою для Європи, в тому числі й Британії. Відсидітися за Ла-Маншем не вдалося, у кривавому горнилі світової бойні загинуло чимало англійських піхотинців, льотчиків, моряків; англійські міста зазнали значних руйнувань від нальотів «Люфтваффе». І все – через те, що у Мюнхені лідери Великобританії та Франції не проявили достатньої рішучості й не дали чітко зрозуміти Гітлеру, що агресія не минеться для нього безкарно. У них, за словами Вінстона Черчіля, був вибір між безчестям і війною. Вони обрали безчестя і отримали ту ж війну.

Незайве було б усе це пам’ятати їхньому нащадкові, чий голос має вагу десь на Уайт-холі. Пам’ятати і робити правильні висновки. Але…пора вже у клуб. Політичні бурі нехай клекочуть собі там, на континенті, а тут залишається непорушний розпорядок і розклад дня.

Ігор Дуда