Література тієї чи іншої епохи – здебільшого точне її відображення. Перегортаючи  сторінки  «Пригод бравого вояка Швейка», натрапив на епізод, коли гострий на язик денщик поручика Лукаша невдало пожартував у  поїзді над лисим добродієм у цивільному. Той, як відомо, виявився генералом-інспектором, котрий любив  переводити  офіцерів на найгірші місця служби. Достатньо було дрібнички, щоб «офіцер розпрощався зі своєю частиною і подався на чорногорський кордон, або ж у гарнізон, що безнадійно спився у брудній галіційській дірі».

козак, українецьЗалишається лише здогадуватися, яку конкретно «галіційську діру» мав на увазі Ярослав Гашек. Проте не викликає сумніву, що такий  статус наш край мав ще за Австро-Угорщини. Ще не було москалів і комуняк  з усіма їхніми милими  порядками і звичками, ще входила Галичина (чи Галіція) до складу загалом цивілізованої монархії, а все ж вважалася «брудною дірою»…

Ще один  приклад. Розмовляючи з одним поважним місцевим науковцем про ЗУНР, я запитав у нього, чому республіка проіснувала так недовго. Він назвав ряд причин і серед головних – корупцію і кумівство, чим добряче здивував мене. Я ж бо, наївний і необізнаний, думав, що вся ота зараза була занесена до нас «вітром зі Сходу». А тепер от солідний чоловік, увінчаний  науковим званням,  розвіяв мої ілюзії.

Сказане вище має на меті одне: а чи не пора нам, браття-галичани, перестати шукати коріння наших бід в усяких чужоземних експансіях, насаджених нам «невластивих нашому менталітетові» звичаях і звичках? Якщо вони так просто зруйнували «нашу споконвічну мораль», то… гріш ціна отій моралі. Або ж вона, як висловлювався ще один персонаж «Пригод Швейка», трактирник Палівець, даруйте, «гівна варта». Он і легендарний холодноярський отаман Чорний Ворон, герой роману Василя Шкляра, з прикрістю відзначає, що на Західній Україні «люди не такі, як у нас, – вони хоч розмовляли нашою мовою, та не було в них тієї доброти і щирого милосердя, що є в наших людях». Оприлюднені  нещодавно дані про масове ухилення від мобілізації на Тернопіллі побічно підтверджують цю думку. Чи не чесніше було б заглянути всередину себе, провести своєрідну УЗД  власного менталітету? Відкриття, думаю, навряд чи втішили б – властиві нам зажерливість, заздрісність, брехливість, інтриганство не є найшляхетнішими характеристиками, однак краще витягти їх на світ білий, аніж  приховувати, киваючи при цьому на «зовнішні впливи». Звісно, сформувалися і розквітнули вони не без допомоги отих впливів; применшувати  «всесвітньо-історичну роль братів зі Сходу» не слід (один їхній блатний жаргон чого вартий, а нинішня поведінка взагалі перевершує усі уявлення про свинство), однак чому ж кинуті ними зерна потрапили в такий благодатний грунт?

Ігор Дуда