Мине ще часу зовсім небагато –
І всі навколо кинуться співати,
Які ми вільні, суверенні, незалежні,
Лиш Богові, Вітчизні та собі належні,
Як 30 років тому вибороли волю
Й тепер будуємо (самі!) свою вкраїнську долю,
Як важко нам! (бо ворогів у нас багато).,
І як натхненно спільно треба працювати,
Щоб діти й внуки наші жили краще,
А те , що маємо, не віддамо ми ворогу нізащо!
В цім хорі Тернопілля зазвучить як звично –
І пафосно, і пристрасно, й патріотично
Ми ж – в перших лавах патріотів славних!
Такими стали ми не вчора, а були віддавна!
Ми і будуємо (ще й як!), і мову рідну захищаємо!
І Україні віддаємо все, що маємо!
Цей монолог врочистий досить легко обірвати:
Потрібно лиш з серйозним виглядом сказати,
Що завтра – в бій. У стрій усі. Мобілізація.
Цікаво трохи: і яка ж буде реакція?
Всі дружно в військкомат підуть? Одягнуть однострій?
І – разом кинуться на ворога у бій?
Ні – кинуться ховатися й тікати хто куди
Так було вчора – так буде завжди.
Я помиляюся? Не думаю – до криків пафосних ми всі готові,
Тим більше – в час теперішній передсвятковий,
Так кричимо, що горло надриваємо,
І тими криками беремо – і… стікаємо
А потім лиш на Президента першого киваєм,
Мовляв, ну що поробиш – маєм те, що маєм…
————————————————–
Мораль: шановні громадяни, не грішіть,
Й найперше і найголовніше – не брешіть
Брехнею, кажуть, світ пройдеш, та не вернешся вже назад
Ну що, пора збиратись на парад?