Мине ще часу зовсім небагато –

І всі навколо кинуться співати,

Які ми вільні, суверенні, незалежні,

Лиш Богові, Вітчизні та собі належні,

Як 30 років тому вибороли волю

 Й тепер будуємо (самі!) свою вкраїнську долю,

Як важко нам! (бо ворогів у нас багато).,

І як натхненно спільно треба працювати,

Щоб діти й внуки наші жили краще,

А те , що маємо, не віддамо ми ворогу нізащо!

В цім хорі Тернопілля зазвучить як звично –

 І пафосно, і пристрасно, й патріотично

Ми ж – в перших лавах патріотів славних!

Такими стали ми не вчора, а були віддавна!

Ми і будуємо (ще й як!), і мову рідну захищаємо!

І Україні віддаємо все, що маємо!

Цей монолог врочистий досить легко обірвати:

Потрібно лиш з серйозним виглядом сказати,

Що завтра – в бій. У стрій усі. Мобілізація.

Цікаво трохи:  і яка ж буде реакція?

Всі дружно в військкомат підуть? Одягнуть однострій?

І – разом кинуться на ворога у бій?

Ні – кинуться ховатися й тікати хто куди

Так було вчора – так буде завжди.

Я помиляюся? Не думаю – до криків пафосних ми всі готові,

Тим більше – в час теперішній  передсвятковий,

Так кричимо, що горло надриваємо,

І тими криками беремо – і… стікаємо

А потім лиш на Президента першого киваєм,

Мовляв, ну що поробиш – маєм те, що маєм…

————————————————–

Мораль: шановні громадяни, не грішіть,

Й найперше і найголовніше – не брешіть

Брехнею, кажуть, світ пройдеш, та не вернешся вже назад

Ну що, пора збиратись на парад?