Румунія – Україна – 3:0

Чорт забирай, які ж недоречні оті бравурні “Україна, ти можеш! Україна переможе!” одразу після фінального свистка ТАКОГО матчу. Більш ідіотичну річ з боку телевізійників, напевно, важко вигадати…

Перед грою

Що буде, якщо сказати якійсь нахабно-самовпевненій пиці, яка “рулить” фінансовими потоками і з’їла собаку на банківських аферах – словом, надії та опорі України – що сумарна вартість гравців нашої збірної складає 353, 5 млн. євро, а румунів – 78,1 млн. євро? Сказати  і попросити його передбачити результат матчу між ними. Можу уявити його презирливу посмішку (“да ти чьо”?, “да Україна виіграє – “вєрняк”!).

На щастя (хоча в даному випадку для нас – на жаль), “грубі” гроші не бігають на полі й не стелються у підкатах ( при тому, що відіграють у футболі величезну роль).

Навіть залишивши осторонь оту різницю в мільйонах євро, варто зазначити, що роль фаворита багатьма заздалегідь відводилася збірній України. Про це свідчили і прогнози наших безсумнівних футбольних авторитетів:

Йожеф Сабо: “Нам потрібно набрати максимум, здобути шість очок у поєдинках проти Румунії та Словаччини. Цього має вистачити, щоб пройти далі… Багато хто пророкує Україні навіть півфінал. Так от, я думаю, що ми і на фінал можемо замахнутися, якщо все складеться так, як треба, і десь нам Фортуна посміхнеться” (трохи навіть незвично було читати таке від здебільшого схильного до “реалістичного песимізму” Йожефа Йожефовича).

Мирон Маркевич: “Потрібно виходити і грати у свій футбол… Я знаю точно: наша команда сильніша за румунів… Думаю, Україна виграє з різницею в один м’яч“.

Водночас, на трішки дивні, “тусовочні” мотиви потягнуло Сергія Сидорчука, якому, швидше за все, “світить” лише виходити на заміну.

Сергій Сидорчук: “Я розумію, що це, напевно,  моє останнє Євро в кар’єрі. Тому я хочу кайфувати від того, що я у цій команді, від того, що я перебуваю на цьому турнірі“.

Наставники обох команд, як їм і личить, були стриманішими в передбаченнях:

Головний тренер збірної Румунії Едвард Йорданеску: “Ми хочемо залишитися в Німеччині якомога довше, тому нам потрібно досягти результату. Ми повинні бути розумними та впевненими“.

Головний тренер збірної України Сергій Ребров: “Дуже складно бути фаворитом матчу… На такому турнірі потрібно показувати свій максимум… У Румунії вистачає яскравих гравців. Майже всі грають за кордоном, у хороших клубах, тому я з великою повагою ставлюся до суперників“.

Гра

Наші почали дуже жваво і одразу дали зрозуміти, що гратимуть першим номером. Вже на 1 хв. здійснив спробу  рейду Мудрика (із зміненою зачіскою – “на фарт”?), що завершилася неточним пасом.

Загалом, українці обрали тактику довгих верхових передач закидань з глибини – в розрахунку на Довбика, але  центр оборони румунів був дуже насичений, і не дуже гострі атаки наших гравців щоразу неначе натикалися на стіну. Ініціатива, контроль м’яча – це добре, але коли немає результату, то ці чесноти перетворюються просто на самоціль.

Футболісти ж збірної з-за Карпат (хоча у їхньому складі не було гравця й близького за рівнем до “карпатського Марадони” – уславленого Георге Хаджи), як можна сказати post-factum, ніби приглядалися до отих потуг суперників і, пересвідчившись, що особливої загрози від них немає, взялися проводити свою лінію. Найперше – увімкнули пресинг біля нашого карного майданчику. Це майже одразу ж дало результат. Не обійшлося, як ведеться, без дурнуватої помилки з боку оборонних редутів нашої збірної. Як не прикро, зробив її той, від кого найбільше залежить недоторканність воріт. У зовсім не критичній обстановці (за посильного сприяння Матвієнка) Лунін на 29 хв. віддав пас на суперника. Кара була миттєвою: передача на капітана румунів Станчу – і удар у верхній кут. “Це якесь затемнення“, –  так охарактеризував те, що сталося, коментатор. Наважуся припустити, що єдиний з українців, хто міг відчувати щось схоже на задоволення в той момент – запасний голкіпер Трубін.

В подібних випадках команди реагують або мобілізацією, або підвищеною нервозністю. Наші “зірки”, в тому числі й закордонні, чомусь обрали друге – і пішов незугарний потік технічного браку і елементарної неузгодженості в діях. Щиро кажучи, просто прикро було дивитися в ті хвилини на Циганкова, Судакова, Мудрика, Довбика – тих, з ким були пов’язані наші головні надії.

Відсутність результату і дедалі зростаюче “нахабство” румунів вимагали радикальних змін з боку С.Реброва у другому таймі. Проте вже з самого початку другої 45-хвилинки гра проходила так, наче перерви й не було. Безладдя у середині поля і захисті збірної України лише наростало, відповідно, зростала й тривога українських уболівальників, аж поки румуни (вочевидь, з почуття милосердя) не поклали цій непевності край: впродовж 4-х хвилин (53 і 57 хв.) Марін і Дрегуш скористалися повним хаосом на підступах і біля воріт Луніна й довели рахунок до такого, який не снився нам у найстрашніших снах – 0:3. Отак вже за пів години до закінчення гра практично втратила інтерес. Вихід на поле Ярмоленка, Яремчука, Бражка, Малиновського нічого не змінив. Мало не раритетом можна вважати удар Судакова (цікаво, за скільки тепер захоче продати його “Шахтар”?) на 76 хв., з яким впорався голкіпер румунів.

Після гри

Чорт забирай, які ж недоречні оті бравурні “Україна, ти можеш! Україна переможе!” одразу після фінального свистка ТАКОГО матчу. Більш ідіотичну річ з боку телевізійників, напевно, важко вигадати…

Зловтіха (чи її рідна сестра – жовчність), як не прикро визнати, є однією з можливих захисних реакцій після отаких “свят футболу”. Отож, Йожефе Йожефовичу, кого ви бачите гідним суперником нашої збірної у фіналі? А ви, Мироне Богдановичу, все ще переконані, що наша команда сильніша за румунів?

Сергію Сидорчуку трохи легше: він , мабуть, “кайфував” від того, що перебував на лаві запасних і не був причетний до цієї ганьби.

Найчеснішим і найбільш відвертим, напевно, був Олександр Зінченко, який успішно провалив матч разом з партнерами: “Дуже соромно дивитися в очі вболівальникам після такої гри“.

Дещо інший настрій був у коментаторській студії. Звідти, зокрема, довелося почути такий аналітичний шедевр: “Ми очікували усіх трьох очок, але з рівними суперниками нам грати складніше (???), ніж з умовними Німеччиною чи Іспанією“.

Ну, справді, ми так пересичені перемогами над німцями та іспанцями, що тепер залишилося лише навчитися грати з “андердогами”. На кшталт румунів. Тих самих, котрі нас… як би це висловитися делікатніше… з’їли замість свого фригеруя (шашлику). І запили їхньою ж цуйкою…

Після цієї, мабуть, найбільшої в історії національної команди ганьби шанси збірної пробитися  в наступну стадію турніру різко знизилися. Перемоги над Словаччиною і Бельгією суто теоретично, звичайно, можливі, але як команда С.Реброва збирається здобувати їх – зараз, в стані розчарування і депресії,  зовсім незрозуміло…