Коли ви, декілька разів щасливо розминувшись з автівками, які не схильні визнавати пішохідних переходів, пірнете, нарешті, в тінисті алеї гідропарку “Топільче”, вас може охопити почуття, що всі пригоди на сьогодні закінчені; що можна розслабитися, слухаючи спів пташок і вдихаючи відносно чисте повітря; що на часі вже й помріяти про те, як зараз простягнетеся на дивані чи тахті й увімкнете телевізор…

Шкідлива і навіть трохи небезпечна ілюзія. Несподівані неприємності можуть чигати на вас в несподіваному місці – біля моста й сходів, що ведуть на вул. Миру. Раніше довелося писати про них у зв’язку із так і не розгаданою фалічно-медузоподібною абстракцією на стіні а також з приводу тренування із “сракопаду”, яке іноді забезпечують сходи під час ожеледиці. А від певного часу їх ще й  вподобали собі для швидкісного спуску юні велосипедисти-екстремали. Причому, складається враження, що в погонею за дозою адреналіну вони залишають нагорі й залишки мозку – мчать вниз із шаленою швидкістю, не звертаючи  уваги на людей, які саме підіймаються сходами.  Мчать, миттю залишаючи позаду обурені вигуки і вказівні пальці, що ними піші відвідувачі парку крутять біля скронь – інтернаціональний жест для характеристики ступеню адекватності твого ближнього.

Досі, на щастя, не доводилося чути про якісь нещасливі випадки, спричинені цими швидкісними спусками на сходах – на відміну, приміром, від тих же наїздів п’яних “шоферюг” чи  укусів собак. Але це, думається, лише питання часу. Безвідповідальність і “безбашенність”, з якою мчать на своїх “байках” зі сходів молоді бовдури раніше чи пізніше таки призведе до якогось трапунку – така сумна логіка нашого повсякдення. Йому начебто мали б запобігати, або ж, як нині модно казати, здійснювати превенцію правоохоронці, але як і у попередніх публікаціях про собак без повідка й намордника, доводиться констатувати, що вигляд патрульного з пейзажем парку “Топільче” у мене якось не в’яжеться докупи…

Напевно, займаються превенцією в інших місцях…

Ігор Дуда