Багатьох ув’язнених, наче промінчик світла в кінці тунелю, зігріває надія на можливу амністію. Цей вияв гуманізму й милосердя держави до своїх заблудлих дітей і дочок відомий віддавна і є ніби ознакою довіри до них, ще не остаточно зіпсутих і звироднілих, і пропозицією розпочати життя з чистого аркуша.

Як це проявилося у нас після останньої амністії згідно з Законом Савченко – було видно з кримінальної хроніки. Фраза “Він вийшов кілька місяців тому на волю за Законом Савченко, але на шлях виправлення не став” зустрічалися (і зустрічаються)  на сайтах практично щодня. Ну, не цінують злодюги, бандюги та вуркагани доброти держави – що тут вдієш…

Саме цього дня, 27 березня 1953 р. Президіум ЦК КПРС затвердив указ “Про амністію”, згідно з яким з місць ув’язнення належало звільнити 1 млн. 203 тис. осіб, а також припинити слідство стосовно 401 тис. кандидатів до ГУЛАГу. Недавня смерть “вождя всіх народів” наштовхнула його вірного соратника і періодичного співрозмовника грузинською мовою Лаврентія Берію на ідею, що зацькованому і заляканому народу 1/6 частини земної кулі після десятиліть немилосердного шмагання батогами слід дати хоч якийсь пряник. Залишивши при цьому  в таборах засуджених за бандитизм, зумисне вбивство, розкрадання соціалістичної власності в особливо великих розмірах і – контрреволюційну діяльність, фатальну статтю для багатьох учасників визвольної боротьби. Згаданий указ Президіуму став наслідком його доповідної записки. Таким чином ретельний та ініціативний  виконавець сталінського терору, на совісті якого безліч загублених життів, і просто аморальний тип мимоволі став ніби ангелем-спасителем багатьох людей. Переслідуючи, звісно, при цьому свої політичні цілі. Хитрий і підступній Лаврентій Павлович знав, що амністія викличе погіршення криміногенної ситуації в країні й за таких обставин йому легше буде встановити вже свою диктатуру – з наслідками для багатьох партійних босів, які неважко було передбачити. І справді, за холодною весною настало холодне літо п’ятдесят третього, що змусило той же Президіум ЦК схвалити проект указу “Про незастосування амністії щодо осіб, засуджених за розбій, злодіям-рецидивістам і злісним хуліганам” (щиро кажучи, бере невеличка заздрість до тих часів, адже зараз подібна публіка досить вільно себе почуває за всілякими домашніми арештами, особистими зобов’язаннями, заставами, поруками). Втім, сталося це вже тоді, коли товариш Берія, який незадовго до того був оголошений контрреволюціонером і шпигуном, очікував у тиші підземного бункера штабу Московського воєнного округу на суд і страту – точнісінько як він сам раніше чинив з “ворогами народу”.

Ігор Дуда