“У місті Тернополі під колеса автомобіля потрапила медсестра, яка переходила дорогу на “зебрі”. На жінку наїхало таксі, водій якого не лише не зупинився після інциденту, а ще й декілька метрів протягнув бідолашну дорогою”.

“Водій автобуса, що здійснював пасажирські перевезення… перетнувши суцільну лінію дорожньої розмітки, здійснив обгін на пішохідному переході та диво не наїхав на пішохода. Патрульні оперативно розшукали транспортний засіб та встановили особу правопорушника. Ним виявився водій, який торік двічі вчинив ДТП, а в цьому році неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР. Охоронці порядку провели з водієм профілактичну бесіду та склали відповідні адміністративні матеріали”.

“Як з’ясувалося, потерпіла переходила дорогу в межах нерегульованого пішохідного переходу, коли її збила автівка”.

(Повідомлення на сайті новин)

Хто більше зло?

В непевний час, як нині, роздумів таких, напевно, важко оминути:
Яким кінець земного шляху твого може бути?
По правді кажучи, вмирати – штука, мабуть, неприємна й не залежить, хто ти,
Й чи вмреш в оточенні родини в ліжку вдома, а чи п’яним десь під плотом чи в болоті
До того ж, способів багато нині є – усіх, напевно, не перелічити,
Щоб тобі віку взяти – і укоротити,
До тебе може дрон влетіти у вікно – від путіна гостинець,
А може й збити десь на “зебрі” щирий брат твій українець
Яка ймовірність вища? Дрони нас, тернополян, наразі більше з телевізора лякають,
А “шоферюги” знахабнілі майже кожен день калічать, а когось – вбивають
На пішохідний перехід ступаєш без гарантії, що перетнеш його
Війна справжнісінька ведеться на дорогах і питання гостре: хто кого?
А чом би й ні? Він ДТП два рази вчинить й ПДР не раз порушить,
Ну, а йому за це – профілактичну бесіду гарненьку в душу,
Вона – гарантія (і профілактика) надійна, але слід наголосити,
Що й панотця ще, мабуть, варто запросити:
Від слів його проникливих той “шоферюга”, звісно, смирним стане мов ягнятко
І пропускатиме на “зебрі” і матусь, і їх дитяток…
Гей, Україно, ти із ворогом страшним воюєш
І щиро віриш, що дітей своїх рятуєш,
Але скажи, хто ж в тобі цей бардак страшний розвів,
Що стільки маємо ми нині своїх, “рідних” ворогів?
Вони і в церкву на Різдво й Великдень ходять, руки у молитві там складають,
А потім своїх ближніх залюбки збивають і вбивають,
Не виникає, Україно, в тебе думки, що допоки зло це внутрішнє не покараєш,
Ти і ту зовнішню страшну потвору не здолаєш?