Є в Берліні так званий Глінікський міст. Зовні він не так щоб дуже примітний – зі своїми 128 метрами довжини виглядає куди менш вражаюче, ніж, приміром, міст Джорджа Вашингтона в Нью-Йорку (1450 м). Однак саме отому Glienicker Brücke  в Берліні  судилося стати всесвітньовідомим – адже на ньому принаймні чотири рази в період “холодної війни” відбувся обмін заарештованими шпигунами між американськими і радянськими спецслужбами. Один з таких епізодів зі значною дозою умовності зображений у відомому радянському фільмі “Мертвий сезон”, а значно ближче до історичної правди – у стрічці Стівена Спілберга “Шпигунський міст”.

Саме цього дня 57 років тому, 10 лютого 1962 р.. відбувся перший з цих обмінів: СРСР видав США збитого над Свердловськом американського пілота Гері Пауерса в обмін на заарештованого ФБР радянського розвідника-резидента Рудольфа Абеля. Останній працював в Америці для отримання інформації, пов’язаної, ні більше ні менше, зі створенням ядерної зброї. Працював він під невинною маскою художника (малюванням картин розважався й опісля в тюремній камері) цілих 9 років, аж поки його не видав “морально нестійкий” (за радянськими мірками) помічник. Засуджений американською Фемідою до 32 років ув’язнення, Абель відсидів 5 з них і мав повну можливість відчути усю жорстокість американської пенітенціарної системи, за якої він міг займатися в камері розв’язанням математичних задач, теорією мистецтва і вже згаданим живописом. Сумнівно, щоб таке дозвілля мали в’язні в тюрмах тодішнього КДБ.

А 11 лютого сталася подія,  пов’язана за своєю внутрішньою сутністю з попередньою. За цікавим збігом долі та календаря, Абелю пощастило значно більше, ніж двом його соратникам – американському подружжю Юліусу та Етель Розенбергам, засудженим до смертної кари за передачу СРСР американських атомних таємниць. Вони стали єдиними цивільними особами, страченими в США за звинувачення м у шпигунстві в період “холодної війни”. І попрацювали вони для “країни рад” таки, мабуть, ударно, оскільки після кількох років усіх можливих юридичних зволікань та протести і прохання з боку відомих політичних і релігійних діячів  11 лютого 1953 р. президент США Дуайт Ейзенхауер все ж затвердив смертний вирок подружжю Розенбергів, заявивши: “Смерть цих двох людей – печальна і тяжка справа, але ще більш жахлива і печальна думка про мільйони загиблих, чия смерть може бути безпосередньо пов’язана з тим, що зробили ці шпигуни”. Отож коли сьогодні Росія робить ображену міну при звинуваченнях у втручанні у вибори в США та різноманітні хакерські витівки, не варто забувати, що традиції славного племені з “гарячим серцем, холодною головою і чистими руками” сягають далеко в глибину новітньої історії.  І що колишні звички вельми живучі…

Ігор Дуда