Батьки Андрія Чабана, уродженця села Залісці Збаразького району, який загинув 24 липня у зоні проведення АТО,  передали особисті речі сина для солдатів.  

У районний штаб національного спротиву, де збирають усе необхідне для військових-земляків, що несуть службу на Сході країни, речі сина, а це: кілька комплектів військового спецодягу, дві пари берців, привезла мама вбитого захисника Вітчизни Андрія Чабана Зіна. У передачі для солдатів також тепле одіяло, сало та солені огірочки.

– Мій син загинув в зоні проведення АТО, – ковтаючи сльози, каже згорьована жінка, – я знаю як там дітям тяжко. Мені несила дивитися на Андрієві особисті речі, форму, спецодяг, взуття, а для когось вони може знадобляться, тому ми вирішили принести усе в штаб. Залишили собі тільки один костюм, кобуру і сержантську папку сина.

26-річний сержант-інструктор відділення зв’язку військ спеціального призначення Андрій Чабан із села Залісці загинув 24 липня біля міста Первомайськ на Луганщині. Під час патрулювання спецпризначенці виявили диверсійну групу терористів, зав’язався бій. Наш земляк загинув від кулі снайпера − вона пройшла над захисною пластиною бронежилета і влучила в легені.

Зіна Чабан розповіла, що нещодавно на могилу Андрія приїжджали його колеги по службі. Хлопці кажуть, що готові стояти до переможного кінця. Не за якусь конкретну частину країни – за Донбас чи Луганськ, а за дітей, матерів, дружин всієї України, щоб захистити їх від того безчинства, яке ворог нині чинить на Сході.

Побратими Андрія як можуть підтримують батьків, а під час нещодавньої зустрічі з хлопцями мама дізналася багато нового про те, яким був її син. Військовослужбовці розповіли, що Андрій був надійним плечем для колег, охоче ділився досвідом з молодими, до нього хлопці часто зверталися за порадою і нікому він не відмовляв, всім допомагав.

– Андрій все знав – географію, математику, історію, – передає слова колег Андрія мама, – вони кажуть, що втратили не просто надійного товариша, а мозок свого спецпідрозділу.

Зіна Чабан каже, що Андрій вибрав військовий фах через те, що після закінчення інституту не міг знайти роботи. Йти в армію строковиком не захотів, казав: «Мамо, мені соромно буде підмітати плац, я хочу щоб мене чомусь навчили, тому підпишу контракт». Так чоловік потрапив у елітний спецпідрозділ української армії, що базується у Хмельницькому, був розвідником.

– Контракт син підписував двічі, йому дуже подобалася військова служба, якби не війна… якби не війна…, – тяжко зітхає мама вбитого захисника Вітчизни і плекає надію, що колись, зможе поїхати на те місце, де загинув її Андрій. Побратими сина пообіцяли, що коли війна закінчиться, обов’язково відвезуть батьків туди, де ворожа снайперська куля обірвала життя мужнього захисника України.

Світлана Боднар, “Народне слово”