За довгі роки журналістської праці виробилася звичка не дивуватися майже нічому. Але цей випадок все-таки змусив ще раз задуматися над горезвісним українським нехлюйством. Адже в даному випадку воно становить реальну загрозу здоров’ю людини.

Але, втім, все по-порядку. В редакцію газети “Новини Шумщини” прийшла жителька села Сураж Раїса Андріївна Боярчук. Прийшла не з порожніми руками, а з літровим слоїком звичайнісінької води. Прийшла сердита. Виявляється, на це в неї були серйозні підстави. Автор цих рядків переконався в цьому, понюхавши цю, з дозволу сказати, «питтєву» воду. Скажу, що більше з моїх колег ніхто не наважився на такий «подвиг». Воно і не дивина, адже в будь-якого поважаючого газди запах у вбиральні все-таки більш ніжніший.

В цьому випадку навіть експертизи спеціальної проводити не потрібно – все скаже ніс та очі. Редакційний фотограф зазнімкував цю гидоту (а як це ще інакше можна назвати), і на світлині навіть без спеціальних оптичних приладів можна побачити каламутні, колоїдні рештки.

Скажіть, будьте-ласкаві, як бути цій сім’ї, де 10 чоловік, з яких 5 дітей віком до 10 років? Таку воду неможливо пити. Хіба що тільки тому, хто не рахується зі своїм здоров’ям. А тепер про адресу цього «життєдайного джерела» – Сураж, водонапірна вежа на Заріччі.

На кінець скажу таке – цього матеріалу не було б, якби знову-таки не існувало фірмового українського нехлюйства, непрофесіоналізму, совість врешті-решт у когось була хоча б на кінчику голки. Не є таємницею за сімома замками – що водонапірні вежі час від часу потрібно чистити. Розумію – конструкція вежі така, що робити це незручно, але чи зручно брати гроші з селян за обслуговування, і причому немалі.

Володимир Гаврилюк