Повідомлення про інструктаж  керівників ОСББ на предмет того, як діяти людям під час реальної повітряної загрози, а також  про заняття з учнями в школах і вихованцями дитсадків уже стали звичними і буденними.

А привід для них, з огляду на події, які доволі загрозливо розвиваються на сході країни, не здаються витвором чиїхось схильних до паніки голів. Там лунають постріли,  вибухи, ллється кров. До нас це божевілля докотилося брехливими повідомленнями про замінування, які спокою суспільству не додають. Хтось холоднокровно і методично підвищує градус напруги, не боячись і не соромлячись протиставляти себе світу. Така реальність, яку, як втовкмачував теж під час інструктажу пастору Шлагу Штірліц, треба знати. І завжди про неї пам’ятати.

Про те, що такі заняття і застереження – не проста формальність і не перестрахування і що береженого, як мовиться, Бог береже, доречно згадати саме сьогодні, 22 лютого. Не лише жителям Харкова, а й усім українцям. Цього дня 7 років  тому, під час ходи на честь річниці подій Євромайдану, поблизу місцевого Палацу спорту пролунав потужний вибух, внаслідок якого двоє осіб загинули, а ще 11 – отримали поранення. Опісля ще двоє з них від отриманих ушкоджень померли.

Не було потреби “вмикати” дедуктивний метод і надто довго роздумувати над тим, хто стояв за цим вибухом і кому він був потрібен. Експертами також було відзначено, що Росія ніяк офіційно не відреагувала на теракт у Харкові. Саме так прокуратура кваліфікувала цей вибух. Тривале розслідування завершилося тим, що майже через 5 років, 28 грудня 2019 р., Фрунзенський районний суд Харкова визнав винними у організації вибуху трьох терористів і присудив їм довічний термін ув’язнення. Втім, нескінченно довго міряти кроками тюремну камеру їм не довелося – уже наступного після проголошення вироку дня їх передали представникам ЛНР і ДНР в рамках великого обміну ув’язненими і полоненими. Це, мабуть, простий історичний збіг, але цього ж 22 лютого 2000 року було відмінене положення про смертну кару в Україні. Можна пошкодувати про те, що в у випадку з організаторами  харківського теракту класичного “катюзі – по заслузі” не вийшло (хоча вони, напевно,  стали додатковим козирем у питанні звільнення наших полонених). Можна також нині морщитися і нарікати на нагнітання в суспільстві атмосфери паніки й навіть психозу.

А можна, згадавши  трагічну подію семирічної давнини в Харкові, дійти висновку, що обережність і пильність не завжди бувають надмірними і зайвими…