Напевно, не найбільш своєчасне заняття – задавати собі таке запитання якраз в період одного з найбільших християнських свят. Коли серед людської спільноти начебто мали б панувати мотиви  любові до ближнього, прощення, смирення та іншої солодкозвучної схоластики. Принципово не заперечував би проти цього, але, як це часто буває, життєва практика вносить свої незугарні корективи у високі духовні поривання. І тоді неминуче запитуєш себе: в чому ж криється отой диявол?

Відповідь давно відома: він криється в дрібницях. А оскільки людське життя, зрештою, складається з величезної маси отих самих дрібниць, то причаїтися отому, з рогами і хвостом, є де. Здавалося б, що може змусити вас… ну, нехай не скаженіти, але трохи нервувати в спокійному, малолюдному з нагоди свят місті? Ну, якщо це місто після доволі рясного дощу, то вас може щедро заляпати брудною водою з однієї з численних баюр якась автівка, водій якої дуже поспішає – настільки, що йому просто ніколи зважати на дурнуватих пішоходів, котрим чомусь заманулося саме тепер ходити тротуарами. Якщо ж, щоб уникнути такого трапунку, ви захочете скористатися громадським транспортом, то тут завше існує ризик запізнати надзвичайно уважне і приязне ставлення водіїв. Про їхній рівень культури писалося і велося розмов уже чимало, але віз (чи, точніше, обшарпана маршрутка) і далі там. Зокрема, водій маршрутки №15 (В00774АА), мабуть, переконаний, що пасажири повинні блискавично заскакувати у салон – як десантники у бойову машину. Або ж теж кудись дуже поспішав. Постоявши лічені секунди на зупинці в центрі, він закрив двері й збирався рушати, однак енергійна жестикуляція і вигуки пасажирів, які не встигли вкластися в жорсткий “норматив посадки”, таки змусили його зупинитися і милостиво відчинити двері.

– Друже, людина може заскочити в маршрутку за час, який ти відвів?, – запитую, намагаючись втримати баланс між природним невдоволенням і коректністю.

– А я подивився в дзеркало, нікого не було, то я й зібрався їхати.

– Погано ти дивився.

– Я добре дивився, – відповідає нахмурена фізіономія за кермом зі стовідсотковою впевненістю у власній правоті.

На тому приємний діалог завершився. “Та плюнь ти на це – продовжую дорогою розмову  вже з самим собою, – нічого ж страшного не сталося; ніхто не випав, як це трапляється, під час руху з відчинених дверей і навіть не розтовк чола під час різкого гальмування. А водій таки зупинився, до того ж, не курить під час їзди та й по мобільному телефону розмовляв лише десь третину шляху. Суща дрібниця, не варто на таке зважати”. Можливо, що й дрібниця. Але в ній – отой диявол повсюдної та повсякчасної відсутності поваги людей одне до одного в нашому соціумі, на яку іноді просто не зважаєш, яка іноді нервує, а подеколи й змушує лютувати.

В даному конкретному  випадку вона лише трішки рознервувала – дрібниця ж, не більше…