Сьогодні початок найдовшого і найсуворішого у православній релігії посту. «У Великім пості не ходи в гості». Триває 7 тижнів і закінчується на Великдень. Церква ділить його на дві частини – Святу чотиридесятницю і Страсну седмицю.

Святу чотиридесятницю (42-денний піст) встановлено в пам’ять багатьох біблійних подій, що тривали 40 днів або 40 років, а Страсну седмицю – як нагадування про страсті, тобто страждання Господні. З Великим постом починалася робота у селянському дворі – лагодився реманент, готувалося насіння до весни, чоловіки сідали за ткацькі верстати, жінки допрядали, дівчата вишивали, готуючи собі посаг.

Перший день Великого посту зветься чистим понеділком, оскільки присвячений очищенню від гріхів минулої веселої Масляної. Цього дня влаштовувалися кулачні бої для витрушування млинців, миття лазні тощо. Господині нічого не варили і намагалися тримати посуд чистим. Пекли тільки жилаві, або жилавники – житні коржі, від чого понеділок називають також Жилавим. Стежили за погодою: «Як у чистий понеділок погода ясна, то й пшениця уродить рясна». За погодою спостерігали також у вівторок (стежили за зірками) і в середу (дивились на воду). Яскраві зірки і безхмарне небо віщували сухе літо, а шумлива вода в річках і джерелах – дощове. У четвер, за повір’ям, на північ відлітають зимові птахи. У суботу першого тижня Великого посту вшановується пам’ять великомученика Федора Тирона, тому весь тиждень зветься Федоровим. У п’ятницю на честь угодника в церкві освячують коливо, а в суботу святять мед – символ врятування, замовляються панахиду за померлими родичами.

Тиждень зветься також Збірним, а його неділя – Збірною. Колись у першу неділю Великого посту молодь збиралася на околиці села і вибирала на всю весну дівчину, щоб керувала веснянками – закликаннями весни, що супроводжуються магічними діями і танцями. Церква називає першу неділю Великого посту Неділею торжества православ’я: вона присвячена споминам повернення ікон у церкву після перемоги над іконоборчеською єрессю у 843 році.

Друга неділя присвячена пам’яті святителя Григорія Палами – видатного богослова ХIV століття. Цього ж дня вшановується пам’ять усіх преподобних отців Києво-Печерських, які спочивають у Ближніх і Дальніх печерах.

Третя неділя – Хрестопоклінна, або Середохресна, Середопісна. Так зветься і тиждень. Неділя ж припадає на середину Святої чотиридесятниці, а в церквах цього дня на середину виноситься хрест як нагадування про спокуту Христа і для заохочення віруючих до продовження другої половини чотиридесятниці. На Середохрестя прийнято пекти пироги або хлібини у вигляді хреста, іноді серпа, борони та інших сільськогосподарських знарядь. У пироги господиня кладе житнє зерно, щоб хліб родився. Запікали також монети та інші дрібні речі, по яких ворожили про майбутнє. Наші предки вірили, що цього тижня – в ніч із середи на четвер – піст переламується, і це можна навіть послухати. Але почути шум і тріск, тобто перелам, можуть лише ті люди, які сумлінно додержуються посту.

Четверта неділя і тиждень Великого посту теж звуться Середохрестом і Середопістом, оскільки цей тиждень є серединою всього посту. А церква присвячує четверту неділю Іоаннну Лествичнику.

П’ятий тиждень – Похвальний, оскільки в суботу – день Похвали Пресвятої Богородиці. Він встановлений у пам’ять про чудесного позбавлення Візантії від вторгнення персів та аварів у 627 році. Цього дня в церквах здійснюється акафіст – особлива служба з пісень і молитов, що прославляють Богородицю. Працювати в цей день вважається гріхом, але розсаду сіяти можна.

Шостий тиждень – Вербний, або Квітний. В неділю цього тижня прийнято святити вербу, якій приписується магічна сила. Цією вербою лікують головний біль, пропасницю, ревматизм шлункові захворювання тощо. За народними повір’ями, цього тижня не можна сіяти коноплі і городину, бо буде ликувате, як верба. Не сіють і буряків, бо виростуть гіркими. У п’ятницю Вербного тижня закінчуються 40 днів Великого посту, а в суботу приходить свято Воскресіння Лазаря, тому Вербна субота зветься також Лазаревою. За біблійними оповідями, Лазар був другом Ісуса і, коли помер, то його воскресив саме Ісус. Завдяки цього багато людей увірувало в Господа, а Лазар ще 30 років залишався живим, був єпископом на Кіпрі, де й помер. Колись цей день був святом дітей. У Вербну неділю – Вхід Господній в Єрусалим. Це велике свято, яке відноситься до числа двунадесятих, тобто до 12 найголовніших. Його виникненню теж послужили біблійні оповіді: Ісус в’їжджав до Єрусалима на осляті, люди встеляли йому шлях пальмовим гіллям, тим самим вітаючи Спасителя. Оскільки у нас пальма не росте, то з давніх часів в Україні цього дня було прийнято святити вербу – дерево, яке згадується в Святом Письмі і яке дуже швидко розпускається.

Сьомий тиждень Великого посту – Страсний, оскільки символізує останні дні земного життя Ісуса і його страсті, тобто страждання. Називають його також Білим або Чистим, тому що здавна до зустрічі Великодня наші предки прибирали оселю, наводити чистоту. За назвами тижня відповідно звуться й дні, які ще називають великими. Одним із основних днів тижня є четвер. Це день весняного очищення. За старих часів ще вдосвіта селяни чистили у стайнях, коморах, на подвір’ї і в хатах. До сходу сонця в деяких місцевостях зображували оранку, збирання хліба, молотьбу тощо, вважаючи, що це відіб’ється на врожаї. Білий четвер у деяких місцевостях зветься Навським Великоднем. Назва походить від давньоукраїнського слова «навь» – покійник. За повір’ям, Бог тричі на рік відпускає померлих із того світу, зокрема, в чистий четвер. Цього дня покійники не бояться ні хреста, ні молитов, а як побачать живу людину, то душать її до смерті. Щоб уникнути цього, треба обливатися водою. Як гадають дослідники, це повір’я веде свій початок від язичеських часів, коли в пошані був бог Перун, день якого відзначався саме в чистий четвер. Цього дня в Києві вариться миро – особливе духмяне масло, яке застосовується при деяких церковних обрядах. Миро складається з 33 компонентів – за числом років земного життя Ісуса Христа. В нове миро вливається трохи старого, щоб зберегти його Божественну силу, а потім воно розвозиться по всіх церквах. У велику п’ятницю, коли був розп’ятий Спаситель на хресті, у церквах читаються Євангелія про його страждання. Це дуже суворий пісний день. Цього дня печуть паски, а рубати дрова, шити, прясти, займатись іншою роботою є великим гріхом. У страсну суботу (вона зветься також великоднею) фарбують яйця. За народними віруваннями, бувши зробленими у суботу, вони зберігаються протягом усіх великодніх свят. Фарбують (здебільшого у червоний колір) 13 яєць – за числом 12 апостолів і Христа. Згідно з переказами, фарбування яєць завдячує своєму початкові святій Марії Магдалині, яка, вперше поставши перед римським імператором Тіберієм, піднесла йому в дар червоне яйце з привітанням: «Христос Воскрес!». Яйце відіграє подвійну роль: воно є символом гробу і виникнення життя на землі. А червона фарба знаменує відродження крові Господньої. Перше фарбоване яйце зберігають і вживають його від хвороб і пожеж. Так само бережуть і лушпиння. Топтати ногами рештки пофарбованого яйця вважається великим гріхом.