Минуле Тернополя, незважаючи на написані про нього історичні розвідки та хроніки, зберігає в таємниці багато подій і фактів, що відбулися в місті й роблять його літопис колоритнішим та цікавішим. Стосується це не лише часів давніх, про які збереглося небагато документів і котрі прикриває сивина віків, а й новітніх, від яких нас віддаляють кілька десятиліть.

Так, досі фактично лише за спогадами висвітлюється період нацистської окупації 1941-1944 рр. у Тернополі. Багато подій того трагічного часу донині залишаються незнаними широкому загалу. Хто відає, скажімо, про діяльність різних українських організацій в місті за нацистів і, зокрема, голови Центрального допомогового комітету Володимира Кубійовича, а також про перебування тут влітку-восени 1943 року багатьох чільних представників нашої культурно-мистецької еліти з Великої України? Чи достатньо нам відомо про розправи окупантів над мешканцями міста, а особливо про жахливі акції знищення євреїв? Або й таке зауважимо: об’єктивну картину боїв за звільнення міста військами червоної армії в останню війну тільки цьогоріч розкрив історик Олександр Семенів у своїй книзі «Тернопіль у воні: хроніка подій весни 1944 року». А ось російський дослідник Аркадій Яровой, котрий працює в жанрі історичної біографістики, повідомив в одній своїй книзі взагалі сенсаційний факт: у Тернополі перебував фюрер Німеччини Адольф Гітлер. Про це пише «Нова Тернопільська газета».

Історія відвідин Гітлером Тернополя пов’язана з його переїздом у ставку «Вервольф» (з німецької означає буквально «Озброєний вовк»), що була розташована біля села Коло-Михайлівка, за 8 км на північ від міста Вінниця. Як головнокомандуючий збройними силами Німеччини і командуючий її сухопутними військами (вермахтом) Гітлер наказав збудувати цю ставку, аби бути ближче до Східного фронту і мати можливість оперативніше командувати діями своїх військ. Головна ж ставка фюрера «Вольфшанце» («Лігво вовка») була розташована в лісі за кілька кілометрів від східнопруського міста Ратсенбург (нині це – Кештін Вармінсько-Мазурського воєводства у Польщі).

Отож 11 травня 1942 року із «Вольфшанце» виїхала колона із 63 легкових і 12 вантажних автомобілів – Адольф Гітлер вирушив у свою нову ставку в Україні. Разом з ним, крім ад’ютанта, генерал-майора Рудольфа Шмунда і трьох ад’ютантів з різних родів військ та професора, особистого лікаря фюрера Теодора Мореля, їхали рейхсміністр без портфеля, начальник канцелярії нацистської партії та «особистий секретар фюрера» Мартін Борман, командуючий люфтваффе, рейхсмаршал Герман Герінг, начальник штабу верховного командування збройних сил Німеччини, генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель, адмірал Карл Деніц, кілька десятків різних чинів СС та вермахту і, звичайно, обслуга фюрера: фотограф, лікарі, ординарці, кухарі. Нацистські бонзи перебували у броньованих восьмимісних «Мерседесах». Усі машини були сірого кольору з міркувань безпеки – на шосе і з повітря сірі машини менш помітні, їх легше в разі нападу ворога замаскувати.

Крім особистої охорони фюрера із 30 есесівців, безпеку лідера Німеччини в дорозі забезпечували дві роти автоматників. Ще дві роти їхали попереду окремо. Ніхто з них не знав усього маршруту і кінцевого пункту призначення. Колона прибула у Варшаву, де «мандрівники» переночували, а 14 і 15 травня А.Гітлер та його супутники перебували у Львові. Надвечір 15 травня вони прибули до Тернополя.

Звичайно, перед прибуттям «сірої колони» у наше місто есесівці провели його «зачистку», попередньо було видано наказ для населення про заборону пересуватися центром міста. Машини, доїхавши до парафіяльного костелу, повернули наліво на Гітлерштрассе (за польських часів – це вулиця Міцкевича, за радянських до 1961 року – вулиця Сталіна, нині – бульвар Т.Шевченка). Вулицю з обох боків скверу і площу (нині Театральний майдан) заполонили прибулі машини. Зважаючи на сувору таємничість переїзду фюрера в нову ставку, його офіційна зустріч обмежилася почесним караулом СС. Військового параду та оглядин центру Тернополя не влаштовували. Воно й зрозуміло, адже місто було ворожим фюреру, тут жили ненависні йому слов’яни та євреї, жодних пам’яток «арійського духу» не було.

А.Гітлер і його наближені розташувалися в готелі «Дойчлянд» – так нациські окупанти перейменували довоєнний готель «Полонія», що діяв від грудня 1930 року. Поряд Зліва від будинку готелю була резиденція крайсгауптмана (окружного старости), а далі – гестапо (його очолював штурмбанфюрер СС Герман Мюллер). Це було найбільш зручне і безпечне місце для перебування фюрера. Есесівці оточили його кількома кільцями охорони.

Після вечері, можемо припустити, Гітлер обговорював з найближчими соратниками свої плани, адже готувався новий великий наступ німецької армії на півдні. Вже у «Вервольфі», через місяць з лишком – 28 червня, він підпише відповідний наказ. Як відомо, цей наступ завершиться розгромом під Сталінградом у лютому 1943 року та оголошенням кількаденного трауру – першого у Німеччині в Другій світовій війні.

Ну а тим часом вранці 16 травня, після сніданку, А.Гітлер і його супутники вирушили дорогою на схід і через Підволочиськ та Проскурів (нині Хмельницький) в обід приїхали у «Вервольф» біля Вінниці. Наступного дня прибув під Вінницю особистий потяг фюрера, що складався з шести броньованих вагонів і двох платформ спереду та в кінці потяга (на них розміщувалися зенітки та кулемети). Цим потягом надалі А.Гітлер не раз їхав через Тернопіль у Німеччину; рідше – звідти назад, оскільки часто повертався у «Вервольф» літаком.

Так, відомо, що у червні, липні, вересні, жовтні і листопаді 1942 року та січні, лютому, квітні і червні наступного року він їздив потягом з-під Вінниці у Німеччину. В січні 1943 року проїжджав через Тернопіль у «Вервольф» разом із рейхсміністром народної освіти і пропаганди Йозефом Геббельсом, а в березні того ж року – разом з рейхсміністром східних окупованих територій Альфредом Розенбергом. Під час поїздок у поїзді А.Гітлер любив, залишившись наодинці, споглядати через вікно краєвиди, що пробігали, й подумки втішався, що це завойовані ним землі.

Мабуть, і Тернопіль йому тоді запам’ятався. Бо коли на початку 1944 року під натиском Червоної армії почався відступ німецьких військ з Правобережної України, Гітлер наЗвав наше місто «воротами в рейх» і наказав його укріплювати. 6 березня 1944 року наказом фюрера Тернопіль було оголошено «фортецею», його гарнізону було заборонено капітулювати перед військами противника. Це рішення стало фатальним для міста, адже в результаті запеклих боїв воно було знищене майже дотла. Тоді й був знищений будинок готелю, в якому перебував і ночував фюрер Німеччини (відбудували його за радянських часів).

Невідомо, чи бачив якийсь сон Адольф Гітлер у ніч з 15 на 16 травня 1942 року в чужому йому місті Тернопіль. Та, напевно, не помилимося, коли скажемо, що жахливе для фюрера видіння, що менш як за три роки він поЗбавить себе життя, аби не потрапити у полон до переможців у війні, навряд чи ще тоді йому снилося.