Світ

Захист від ударів

Якщо на вас замахуються мечем чи бойовою сокирою, вам конче необхідний надійний щит, який би дав змогу відбити удар. Так було в сиву давнину – так (з поправкою на рівень технологій) відбувається і в наші дні. Із наближенням зими Україна змінила перелік пріоритетної зброї, яку б хотіла отримати від Сполучених Штатів: тепер нам найбільше потрібні системи ППО, оскільки Росія, ймовірно, активізує ракетні удари по інфраструктурі. “Україна досі змогла попередити більшість атак Росії, та ми можемо очікувати, що в прийдешні тижні Росія збільшить ракетні атаки по критичній інфраструктурі України. Ми повинні надати всі ресурси, яких потребує Україна для захисту від ударів РФ”, – заявив колишній генсек НАТО Андерс Фоґ Расмуссен, який спеціально відвідав Вашингтон для переговорів щодо постачання Києву зброї. Пентагон теж вважає, що сценарій ракетних ударів по інфраструктурі є цілком реальним, адже Росія вже вдавалася до цього. Отже, справа залишається зовсім за малим: надати всі ресурси. Захід у цьому питанні нерідко виявляє холоднокровність, яку ми в Україні цілком можемо переплутати з повільністю…

Німецький спорткар міг би їхати швидше

Ще перед початком російського вторгнення, коли ситуація вже ставала напруженою, нерішучу позицію Німеччини щодо України характеризували таким чином: “Ми не втручатимемося у вашу бійку з нападником на вулиці, але, якщо буде потрібно, одразу ж викличемо для вас швидку”. Відтоді дещо змінилося, і нинішні позиція і висловлювання канцлера ФРН Олафа Шольца начебто більш визначені, але… Новий посол України в Німеччині Олексій Макєєв вважає, що Берлін міг би швидше ухвалювати рішення про допомогу Києву. Він теж знайшов доволі образне порівняння: “Коли дивлюся на дії Німеччини, мені здається немов німецький спортивний автомобіль їде автобаном зі швидкістю 30 км/год. Замість того щоб швидко поставити те, що справді допомогло б нам у боротьбі з росіянами, нам протягом тижнів, а то й місяців пояснюють, чому наші вимоги не можуть бути виконані”, – вважає український посол. Він додав, що рішення Німеччини про допомогу Україні ухвалюються “тоді, коли вже надто пізно”. “Так було з бронетехнікою, з артилерією, з реактивними установками”, – зазначив Макєєв.

Беззубі “Гепарди” з нейтральної країни

У житті таке буває: ніби й відчуєш симпатію до людини, а вона раптом візьме – та й встругне щось таке, що одразу ж змінить оту симпатію на щось діаметрально протилежне. З цілими країнами відбувається щось схоже. Не встигли ми схвалити санкції Швейцарії проти Росії в банківській сфері, як уряд альпійської країни оголосив про свою відмову погодити передачу Україні боєприпасів для зенітних танків “Гепард”, які Німеччина свого часу придбала у Берна. Міністр економіки Швейцарії надіслав листа міністру оборони Німеччини, в якому вказав, що “не можна погоджуватися на таку поставку військових матеріалів швейцарського виробництва, якщо країна-одержувач втягнута в міжнародний конфлікт”. “Швейцарія застосовує закон про нейтралітет у відносинах між Росією і Україною”, – йдеться в заяві швейцарської сторони. Німеччина мала намір передати Україні 12 тисяч 35-мм снарядів, які закупила ще раніше, але тепер з цим виникли значні проблеми. Цікаво, чого, на думку швейцарських експертів, варті оті “Гепарди” без боєкомплекту? Можливо, вони вважають, що Україна хотіла використати їх як городні опудала – для відлякування російської авіації?

Україна

Дуже специфічний менталітет

На думку військового експерта Петра Черника, те, що друга (як вважалося) армія світу нині щосили обороняється проти нібито двадцять другої – за межами розуміння. І цей факт вже помітно збив пиху з військового керівництва Росії та кремлівських пропагандистів. Зокрема, за словами фахівця, наші артилеристи, маючи значно менше артилерії, зуміли побудувати вогневий паритет з росіянами. Разом з тим, як зазначив експерт, не варто недооцінювати нашого противника і рахувати дні, коли його моральний дух впаде до найнижчої позначки. “Ми маємо справу з дуже специфічним менталітетом. Вони можуть лаяти на всі заставки своє командування, але вони не повернуть зброю проти нього, а воюватимуть таки проти нас. От коли в полон почнуть здаватися по 500, 600, 700 з них – тоді можна буде сказати, що у їхній свідомості стався надлом”, – сказав П.Черник. За його оцінкою, справжній перелом у війні станеться тоді, коли у нас буде серйозна авіація, а це відбудеться не раніше весни наступного року…

Сучі, але… наші

Один і той же вчинок може оцінюватися по-різному – залежно від того, “за” кого, чи “проти” кого він спрямований. Районний суд міста Казані заочно заарештував українського бізнесмена та власника футбольного клубу “Металіст” Олександра Ярославського. Йому інкримінують крадіжку 800 тисяч тонн нафти на суму $400 млн., яка нібито належала “Татнєфті”. Ще раніше у цій же справі було заарештовано Ігоря Коломойського – теж, як неважко здогадатися, заочно. Російське слідство вважає, що зазначені вище особи у період з грудня 2006 по жовтень 2007 року крали у “Татнєфті” нафту, поставлену трубопровідним транспортом через підприємства-посередники у резервуари нафтопереробного заводу ЗАТ “Укртатнафта”, що у Полтавській області України. Що тут скажеш? Можливо, й сучі сини, але в даному випадку – наші сучі сини. А щодо заочного арешту – доречний одеський жарт: “Коли вас немає, то про вас таке говорять…” – “Коли мене немає, мене можуть навіть бити”.

Тернопілля

Куди вже гірше?

Зізнаюся: не можу зрозуміти прискіпливості наших правоохоронців з будь-якого приводу. Зупинили, приміром, мікроавтобус Volkswagen в одному з районі області – ну, то й порадьте водієві бути обережним і побажайте щасливої дороги. Так ні ж – присікалися до бідолахи і заходилися оглядати автівку. А там… ну, подумаєш – якихось 15 каністр місткістю 28 літрів та 240-літрова цистерна, наповнені “рідиною з різким запахом, схожим на спирт”. Шофер, вочевидь, бездоганно чесна людина, адже міг не казати, що везе вантаж на якусь підпільну гуральню, а на ходу вигадати щось про гуманітарну допомогу для розтирання потерпілих на пунктах обігріву чи щось подібне за ступенем переконливості. Але ні – відмовився давати будь-які пояснення. Напевно, не без підстав вважаючи, що добрі друзі-спільники врешті-решт порятують з халепи, а за довгий язик можуть і “віддячити”. Тим часом з’явилося повідомлення про те, що в умовах недостатнього вуличного освітлення погіршилася ситуація з аварійністю. Відразу ж може виникнути запитання: “А куди вже гірше?”, але, вочевидь, меж удосконалення таки не існує. А деінде малолітній бовдур заповзявся урізноманітнювати шкільні он-лайн уроки тим, що надсилав нецензурщину іншим учням і (а чого встидатися?) вчителям. Справа дійшла аж до суду, який призначив матері вундеркінда 850 грн. штрафу. Можна припустити, що перша її розмова з любим чадом після почутого вердикту розпочалася зі слів: “Сядь, будь-ласка, синочку, на ослінчик і давай гарненько поговоримо”…