Почуватися боязкішим і більше того – дурнішим за інших – не найприємніше з людських відчуттів. Однак вийшовши по обіді в неділю  в парк “Топільче” (з маскою на фізіономії – як і належить за досі чинними карантинними приписами), відчув себе саме таким.

Якщо ще тиждень тому кількість містян, які мали на обличчях маски, і тих, котрі залюбки обходилися без них, висловлюючись науковим стилем, приблизно корелювала між собою, то тепер “масочники” видавалися майже білими воронами. І це – серед величенького числа обивателів, які насолоджувалися на алеї парку погожим днем під мелодію французького шансону в стилі ретро. Серед них – чимало дітей різного віку.

Як і слід було очікувати, часткове послаблення добряче набридлого багатьом громадянам  карантину сприйнялося ними як його повна відміна – великі групи прогулювалися, жваво розмовляючи, і без жодного натяку на оту часто згадувану, але від того не більше зрозумілу соціальну дистанцію. Думається, що тепер, у разі можливого ускладнення епідемічної ситуації, загнати їх знову в суворіші  рамки буде ой як нелегко. Щоб не сказати – неможливо.   “Україно, в тебе ж і так цілком і навіть з надлишком вистачає безладу, неповаги до всіх норм і правил (те, що ці правила і норми далеко не завжди розумні – це інше питання). Навіщо було доповнювати їх ще отою суцільною плутаниною з масками, допустимою кількістю осіб в межах однієї компанії та іншими практично нездійсненними в наших умовах чи то вимогами, чи рекомендаціями?  І як почуватися за такого масового “пофігізму” людям, які справді добросовісно дотримуються правил? Адже вони носять маски передусім для того, щоб не піддавати небезпеці інших, в той час як оті самі “інші” просто чхати на них хотіли… “, – подумалося, коли виходив з парку.  І тут таки інстинктивно, навіть з домішкою злості, згадав правоохоронців, які повинні б стежити за дотриманням всіх отих розпоряджень, норм і правил. Однак відразу ж мимоволі пригадався один з перших радянських серіалів “Ад’ютант Його превосходительства” а в ньому – сцена розмови командувача  білогвардійською армією  з начальником його контррозвідки:

– Після взяття Полтави почалися повальні грабежі…

– Розстрілювати!

– Тоді, Ваше превосходительство, доведеться розстріляти всю армію…

Щоб зафіксувати і запротоколювати усіх порушників хоча б того ж “маскового режиму”, наявних сил місцевої поліції, напевно, не вистачило б. А суди були б завалені розглядом цих справ “вище голови”. Тоді закономірно постає запитання: для кого видаються в нас усі владні постанови і розпорядження? Для, даруйте, безпросвітних дурнів і боягузів?

Ігор Дуда

Фото “20 хвилин