До виборів у Верховну Раду України залишилось майже півтора року. Ще не до кінця зрозумілий проект нового виборчого закону. Не визначились і з суб’єктами виборчого процесу. Саме тому, очевидно діючи на випередження, почалося  легке зондування настроїв електорату «новими обличчями» української політики.

Хтось з тих «нових» обзавівся власною політичною партією.  Хтось починає потихенько розконсервовувати раніше зареєстровану на, як висловлювався герой братів Вайнерів, «підставних» і «підсадних», подаючи у Мінюст документи «про зміну керівництва». А ще хтось спрямував свої погляди на політичний базар з виставленими на продаж партпроектами. Тут головне – з назвою не промахнутись. А за ціною – вони не постоять.

Досить цікавим є склад тих «нових облич». Переважна більшість з них – вихідці з колись потужного і впливового БЮТу. Зачувши запах жареного, ці «нові обличчя», неначе щурі з тонучого корабля, наввипередки кинулись на рятівний берег позафракційності, щоб перечекати там першу найнебезпечнішу хвилю політичного цунамі, викликаного обранням президентом України Януковича і повного переформатування Верховної Ради. Забуваючи при тому, що народ їх персонально не обирав, а обирав винятково, як представників блоку політичних партії на чолі з Юлією Тимошенко.

Більш досвідчені, а тому – безпринципніші похапцем проскочивши етап керування якоюсь, ними обраною партійкою, влились у «потужні лави» політичних «гігантів», на взірець «Нашої України», зайнявши почесні місця обабіч «батьків української демократії».

Щиріші й правдивіші просто одразу переметнулись до ПР, зі всіма обставинами, що з цього випливають. Маю на увазі певні преференції на початках і сподіванням на «світле майбутнє» у її списках чи все вищого дозволу балотуватись на мажоритарних округах.

Чужоземні заробітчани – носії свободи слова й вільнодумства на вітчизняному ТБ, забезпечують, за певну винагороду, майданчик для розкрутки й засвітки молодих і не дуже дарувань. Всі при справі.

Тікаючи з тонучого, на їх думку, корабля кожен з подібних політичних щурів прихопив з собою й певну кількість обслуговуючого персоналу. Таких собі, доморощених політтехнологів, службистів-кадровиків та СБістів середньої руки. Палуб у корабля – багато і на кожній щурів і щуриків – незміряно.

Саме тому кожен з проектів чи то «України голубої», чи «Правдивої», чи «Дніпропетровсько-місцевої» схожі як дві каплі води на маму свою – «Батьківщину» у найгірших її проявах. З маніакально-параноїдальною підозрілістю до співчуваючого, з вишукуванням прихованих вигод у намаганні чужинця допомогти чи просто подати руку, щоб змогли підвестись. Дух омельченко-кожемякінської манії підступності переслідує ці проекти і привноситься у всі їх дії й діяння.

Не можуть «нові обличчя» політичної мапи України усвідомити, що зрада і відступ приходить саме від тих, чий шлях прямий і стрімкий, як стріла на діаграмі росту надоїв передового колгоспу доби «дорогого Леоніда Ілліча», а біографія цнотливо-чиста, як простирадло з борделю після прання в чудодійному порошку «Аріель». Розумієте про що я? Якщо – ні, подивіться в дзеркало і в свою «особову справу».

Наостанок. Не бажаю вам успіху, «нові обличчя». Бо дуже добре знаю вам всім ціну. До виборів, а після них – ще краще.

Олег Мартинюк