Центр Тернополя доволі затишний і привабливий для туристів. Годиться і для спокійних прогулянок місцевого люду. Охайні сквери та клумби, відремонтовані фасади будинків, оновлений Театральний майдан милують око і нагадують про Європу.

Тим швидше впадає в око брезентовий балаган, розкладений поряд з пам’ятником Каменяреві. Мало хто пригадає коли і навіщо встановили на центральній пішохідній алеї міста брудно-білий шатер з жовто-червоною вивіскою, яка повідомляє що це, виявляється, фестиваль(!). Та не простий, а книжковий. Назва у фестивалю доволі дивна, як на мистецьку подію – Книгошара. Відразу нагадує про крамниці, де продають дешеве дермантинове взуття, на один раз, чи секонд-хенд.

Йдемо досередини цієї “шари”. Намагаємося перейнятися фестивальним духом, побачити її величність Книгу. Та що це? “Тайни Камасутри”, бандитські романи, канцтовари, журнали для в’язання, ручки, зошити. Ні тобі Кобзаря, ні творів Івана Франка, лиш бестселер Шкляра на видному місці. Більше нагадує базарну ятку. То для чого псувати ландшафт Тернополя цим брезентовим “фестивалем”. Адже поряд розклалися давні продавці книг зі значно кращим вибором, а навколо чимало крамниць, де можна придбати ручки і зошити.

На цьому місці залити б ковзанку на зиму, як у Львові, чи влаштувати цікаву виставку або запросити туди тернопільських художників з картинами на зиму. Все ж тепліше, ніж на вітрі і морозі.

Невже владі байдуже, що це одоробло в центрі Тернополя псує ландшафт і не додає балів ні культурі, ні літературі? Можливо, це черговий соціальний, цього разу літераратурний, магазин від пана Надала про який забули написати?

А великим патріотам з титульної партії, які часто збирають помахати прапорами поряд, радимо пошукати в “Книгошарі” історію України. Нам трапилася на очі лише “Полная история Российской Империи”