Світ

Мимовільне потурання варварству

Характеристики діям російських агресорів західні топ-політики дають, як правило, цілком слушні. Однак коли Україна, майже розчулена розумінням ними ситуації, очікує на природний наступний крок – постачання всього необхідного їй для боротьби з жорстоким і нерозбірливим у засобах ворогом – починаються незрозумілі “пробуксовки”. Державний секретар США Ентоні Блінкен назвав варварськими дії Росії з виведення з ладу електропостачання та інфраструктури в Україні. “Путін намагався стерти Україну з карти, стерти її ідентичність, повернути її назад до складу Росії. Це не вдалося. Тоді він почав захоплювати землі на сході та півдні України. Це теж не вдалося, тому що українські військові відтіснили росіян і повернули багато територій, які ті захопили. Тепер Путін намагається використати зиму як зброю, вимкнути світло, тепло, занурити український народ у темряву і холод… Це справді варварство”, – додав він. Що ж, все правильно. Але чи не є затримки з наданням ЗСУ необхідних засобів боротьби мимовільним потуранням цьому варварству?

Обличчя зла

Усе зло для нас нині персоніфіковане в особі Владіміра Путіна, і його прийнято вважати головним (якщо не єдиним) ініціатором російської агресії. Проте, як виявляється, у російського диктатора є й цілком гідні радники, які не перевершують його в цивілізованості й гуманізмі. Згідно з повідомленням видання The Times, розпочати криваву війну в Україні Путіна тривалий час підбурювали секретар радбезу Росії Ніколай Патрушев, директор ФСБ Александр Бортніков та мільярдер Юрій Ковальчук. Як зазначає The Times, через вік і прогресуючі болячки диктатора керівники силових відомств дійшли висновку, що у них скоро може закінчитися час для остаточного вирішення питання “західної агресії”. Хвороблива уява підштовхнула їх до спільної ідеї, що для запобігання їй потрібно остаточно розв’язати “проблему України”. До середини літа 2021 року в найближчому оточенні Путіна сформувалася “критична маса” думок про необхідність завдання військового удару. Рішення про вторгнення Патрушев та Бортніков ухвалили наприкінці літа 2021 року. Залишалося лише переконати в цьому Путіна, що їм успішно й вдалося зробити…

Україна

Кримська скринька Пандори

Не виключено, що якби Росія не почала повномасштабне вторгнення в Україну вранці 24 лютого, то питання Криму могло б “зависнути в повітрі” на довгі роки. І Кремль продовжував би напускати туману з приводу “волеизъявления жителей Крыма”. Однак, здійснивши акт неприхованої агресії, Москва своїми руками відкрила для себе скриньку Пандори. Як заявив у одному з останніх інтерв’ю Президент Володимир Зеленський, якщо Україна зупиниться на звільненні територій, які були під її контролем ще 23 лютого, то це не буде фіналом війни. “Ніхто не розуміє, що таке гарантії безпеки. У нас був Будапештський меморандум. Мені сказали: “Не бійтеся, все добре, ядерної зброї немає. Це правильний шлях, увесь світ туди йде”. Але увесь світ, як ми бачимо, не прийшов”, – зазначив очільник України, коментуючи пропозиції щодо врегулювання на лінії 23 лютого. В.Зеленський нагадав, що Україна обміняла свою ядерну зброю на гарантії безпеки, які виявилися абсолютно недієвими. “Чому лише Україна платить таку високу ціну? Ми вдячні нашим прихильникам, але платимо лише ми”, – додав Президент.

Менше, ніж потрібно

Згідно з повідомленнями ЗМІ, західна військова допомога надходить в Україну майже “аптекарськими” дозами, по 6-8 гаубиць, установок HIMARS, Gepard та ін. – якщо, звісно, немає секретних і більш масових поставок, про які не обов’язково знати громадськості, але які обов’язково відчують на своїй шкурі російські агресори. Між тим, Головнокомандувач Збройних сил Валерій Залужний в інтерв’ю виданню The Economist заявив, що Україна зможе вийти на рубежі 23 лютого, якщо матиме 300 танків, близько 700 бойових машин піхоти та пів тисячі гаубиць. “Я знаю, що можу перемогти цього ворога. Але мені потрібні названі ресурси…Тоді, я думаю, абсолютно реально вийти на рубежі 23 лютого”, – зазначив генерал. Він також підкреслив, що наразі отримує “те, що отримує, але це менше, ніж потрібно”. А ще додав, що з такими ресурсами не може проводити нові великі операції, хоча ЗСУ зараз працюють над однією з них. За його словами, ця операція “вже на підході”. А ще, за словами Валерія Залужного, росіяни готують близько 200 тисяч нових солдатів, і глава ЗСУ майже не сумнівається, що вони знову підуть на Київ…

Зізнання зрадника держави

Про таких, як він, зазвичай говорять “На ньому ніде тавра ставити”. У нього “на шиї” – тяжкий судовий вирок (щоправда, заочний), а в перспективі, якщо вдасться його “вполювати” – довічне ув’язнення. Він ніколи не приховував своїх поглядів і ще до російського вторгнення був однією з найбільш одіозних персон українського політикуму. Причому висловлював їх з прямотою типового російського політичного гопника, демонструючи при цьому припухлість фізіономії явно не кефірного походження. Однак в даному випадку важливішим є інше: підозрюваний у держзраді екс-нардеп Олег Царьов, який підтримував вторгнення РФ в Україну, визнав провал російських планів. “Ми вже втратили Україну”, – заявив нещодавно він в дусі відомого “Все пропало”. За словами Царьова, “російська армія не розуміла”, що українці чинитимуть опір, думаючи, що “все буде легко”. “Армія, генерали, солдати не були готові”, – зазначив він. Колаборант також зазначив, що буде щасливим, якщо бойові дії просто припиняться на нинішніх лініях фронту, оскільки з початку повномасштабного вторгнення Росії не вдалося захопити та утримати жоден обласний центр.

Тернопілля

Душевні стосунки

У народних переказах, піснях багато розповідається про щирі, душевні взаємостосунки матері та сина. Тема стосунків батька і доньки чомусь висвітлена менше. Сільський голова на Тернопіллі вирішив, вочевидь, виправити це прикре упущення і по-родинному залучив свою доньку до корупційної афери, в якій фігурувала зовсім дріб’язкова, як на нинішні часи, сума – $12 тис. Спільними зусиллями їхнього контрагента і правоохоронців діяльність “сімейного підряду” була викрита, а вони самі набули статусу обвинувачуваних. Вочевидь, на сімейній раді було вирішено дотримуватися принципу “Покірної голови й меч не бере”: батько і донька визнали вину і навіть щиро покаялися, хоча деталі скоєння злочину розповісти не змогли (склероз, знаєте – одна з хвороб часу). Правосуддя взяло це до уваги: вирок – по 5 років позбавлення волі зі звільненням на іспитовий термін 1,5 і 1 рік. На подібну поблажливість аж ніяк не міг розраховувати домашній тиран (мабуть, занадто м’яке визначення), який поетапно продемонстрував на своїй дружині найбільш поширені види тортур: спершу жорстоко побив, потім катував розпеченою праскою і, врешті-решт, задушив. Вердикт суду – 14 років тюрми, хоча максимальний термін за цей “пакет чоловічої уваги” – 15 років. Може, захист довів, що перед застосуванням чолов’яга турботливо охолоджував праску водою?