Вже певний час я чую новину – немовби птах приніс і сів на дріт:

Поміж двома місцевими мужами славними пробіг великий чорний кіт,

Чи це чутки, плітки, чи  “деза” хитра і зловмисна, і ворожа?

Зізнаюся: сказати з точністю навряд чи зможу,

 Але, подейкують, отой підступний і ненависний в фольклорі й повсякденному житті котяра

Узяв – та й викликав між обома достойниками сильні чвари,

І хоч вони – вишиванково-бездоганні і патріотичні,і дисципліновані партійці,

І поклоняються (як кажуть) Отцю, Сину й Духу, словом, Святій трійці,

Та так ось сталося, що щось не поділили

І нині ладні один в одного ввіткнути вила,

А в час  наш – і цивілізований, і демократичний, звісно,

У ролі вил цих виступають містечкові браття-журналісти,

Вони чекати можуть довго і терпляче – як доводили уже не раз,

Коли з сановної посади пролунає любе серцю: “Фас!”

Тоді – вперед! На опонента, вказаного пальцем – лайна й гною тачки повні

І все це – з виразом величним, професійним і благопристойним

І хто візьметься довести, пославшись на закони, кодекси і навіть конституцію,

Що журналістика – не менш шанована професія, ніж проституція?

————————————————–

А наостанок – ще й від себе хочу кілька слів сказати:

Якби між конфліктуючими сторонами довелось  чеснішу вибирати,

Для мене справа ця була би непосильна й безнадійна,

А як колеги-журналісти? В вас душа й сумління чисті й вільні?