В час всенародного спротиву рашистській навалі, доводилося чути, міністерство оборони не відчуває нестачі охочих влитися до лав ЗСУ та інших воєнізованих формувань. Це тішить і вселяє надію на те, що темна ворожа сила таки буде подолана, адже відомо зі світового досвіду, що найкращий боєць – це мотивований боєць.

Але, щоб не зайти надміру в русло ура-патріотичної патетики, зазначу: не бракує й тих особин призовного віку, котрі всіма правдами і неправдами воліли б відсидітися в якомусь відносно спокійному закутку. А то й незаконно виїхати за межі країни. Щодо останнього, то тут креативність і творча фантазія наших “людиськ” виявляють себе сповна – доходить до переховування у сумках і до зовсім анекдотичного документа, який засвідчував, що особа чоловічої статі є… вагітним.

З урахуванням того, що гине наших на війні немало (щодня на інформаційних порталах з’являються сумні сповіщення про нових загиблих) питання комплектації армії може невдовзі загостритися. І тут вже, напевно, не вдасться обійтися лише добровольцями, а доведеться згадати ще радянський принцип “Не можеш – навчимо, не хочеш – примусимо”. Але з отим самим примусом у країні із зародковою (будемо об’єктивні) демократією, як показує досвід, є проблеми – і немалі. Слід також додати, що у нас встиг сформуватися доволі товстий прошарок індивідів, які звикли лише споживати, і, як вони самі висловлюються, “жити собі в кайф”. Сподіватися, що вони дружно прагнутимуть влитися в лави Збройних сил, видається  надмірним оптимізмом.  Зі свого вікна іноді бачу, як троє 20-22-річних бовдурів з дебільним реготом садять в свою автівку кількох шльондр свого віку з напомадженими губами й вирушають з ними… припускаю, що не на волонтерський  пункт чи курси медичної  допомоги. Та й достовірного обліку тих, кого можна, за потреби, поставити “під рушницю”, немає – судячи з того, що діє практикам вручення повісток у військкомат порушникам комендантської години – тобто, тим, кого вдасться “вполювати” випадково.

Попит завжди стимулює пропозицію, отож з’являються цілі схеми незаконного перетину кордону. І, якщо, на такі порушення вже відреагували у Верховній Раді, то це справді стає проблемою.  

З метою недопущення незаконного виїзду за кордон та повернення тих, хто втік з України з початку війни, кілька народних депутатів зі “Слуги народу” зареєстрували законопроєкт “Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України з порушенням вимог нормативно-правових норм в особливий період чи під час дії правового режиму воєнного стану“. Згідно з ним, аж до кримінальної відповідальності за незаконне перетинання кордону під час дії воєнного стану мали б притягуватися військовослужбовці, військовозобов’язані, резервісти, особи, які підлягають мобілізації, а також народні депутати України, депутати місцевих рад, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, працівники правоохоронних органів, судді, судді Конституційного суду України, прокурори. Незаконний перетин кордону у воєнний час загрожуватиме позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої, а прикордонникам за сприяння таким діям – від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Припускаю, якщо б цей закон був прийнятий і навіть виконувався, то навантаження на виправні установи України суттєво збільшилося б – через значне зростання числа засуджених. Але… ну, коли в нас було таке, щоб закони беззастережно виконувалися? Тим більше  що в даному випадку для всіх тих, хто прагне “відкосити” від армії відшукався солідний  адвокат. Колишній секретар РНБО і міністр фінансів Олександр Данилюк заявив, що “в армії потрібні тільки ті, хто мотивований захищати країну зі зброєю в руках, хто хоче та вміє це робити. Або ж ті, хто готовий вчитися та безпосередньо брати участь у військових діях. Таких зараз дуже багато – просто їх на цьому етапі з різних причин не мобілізують”.  А ще додав, що сам він вбачає у дозволі виїжджати немобілізованим наразі чоловікам тільки плюси і доволі низькі ризики для держави

Звучить ніби цілком переконливо. Справді, хто ж заперечуватиме проти мотивованих і вмілих захисників? От тільки оте “тільки плюси у дозволі виїжджати немобілізованим”… Чи не сприймуть  це оті самі “наразі немобілізовані” як сигнал-пораду: “Ховайтеся, де можете і як можете”. Адже українці на цій жорстокій війні теж гинуть, тому й  статус наразі немобілізованого є  досить хитким і непевним…

Але, судячи з ідіотичного реготу бовдурів цілком призивного віку і їхніх розмальованих подруг,  що його іноді чую за вікном, перспектива стати у військовий стрій їх не дуже лякає, оскільки реально не загрожує. То в нас нині йде народна війна, чи… за бажанням?