Соціологічною групою «Рейтинг» в рамках Десятого загальнонаціонального опитування в умовах війни проведено комплексне дослідження ідеологічних маркерів українського суспільства.

Напередодні 9 травня респондентам ставилися питання щодо радянського минулого, ролі та участі українського народу у Другій світовій війні, національно-визвольного руху, оцінки історичних постатей, відношення до заборони символів та демонтажу пам’ятників. Окремо вивчалося питання національної приналежності, мови та ставлення до різноманітних етнічних груп.

Повномасштабна агресія росії проти України відчутно вплинула на сприйняття ідеологічних питань, особливо пов’язаних зі «спільною» радянською історією. Результати багаторічних спостережень в Україні та росії підтверджували рух громадської думки у протилежних напрямках щодо історичного минулого. Прикладом цього є показник ностальгії за розпадом СРСР: у росії за останні десять років  він здебільшого  зростав (з 2010 року показник зріс з 55 до 63%), в Україні – знижувався (з 2010 року з 46 до 11%). В результаті, на місце колись значимих та нав’язаних радянською пропагандою історичних постатей почали повертатися українські національні герої та символи. Таким чином станом на кінець квітня 2022 року в Україні зафіксовано найнижчий за історію спостережень показник ностальгії за розпадом СРСР (11%). Не жалкують за ним – абсолютна більшість – 87%.

Наприкінці лютого 2022 року, в результаті агресії росії, відбувся різкий перелом в ідеологічних поглядах українського суспільства щодо будь-яких маркерів пов’язаних із росією. Відбулася «декомунізація» та «дерусифікація» суспільної думки. Усе «радянське» часто тепер сприймається як російське, а відповідне – вороже. Головна причина – використання російською пропагандою у війні проти України радянських символів та спекуляцій на «спільному» історичному минулому.

Однією із ключових змін в історичній пам’яті – переоцінка ставлення до Дня Перемоги 9 Травня. Якщо до 2022 року це свято абсолютною більшістю (80%) дорослого населення сприймалося як таке, що має значимий особистий символізм, то у 2022 році для значної частини опитаних воно перейшло у розряд пережитків минулого (36%), або ж буденності (23%).

Крім того «переможний» символізм цього дня змінився на «меморіальний». З 2012 року фіксувалася поступова динаміка переосмислення цієї дати. Але війна з росією різко змінила погляди українців і сьогодні для 80% опитаних – це День пам’яті, і лише для 15% – День перемоги (у 2018 таких було 58%).

Попри зміну ставлення до символізму Дня Перемоги, українці високо (78%) оцінюють внесок українського народу у перемогу над фашизмом, а 67% переконані, що саме Україна внесла найбільший вклад в перемогу над Німеччиною у Другій світовій війні. Про росію такої думки 23%, Білорусь – 24%, інші країни СРСР – 21%. Щодо союзників: про найбільший вклад США говорять 30% українців, Великою Британії – 27%.  

Відбулося зміщення акценту боротьби українського народу під час війни з прорадянського на проукраїнський. Якщо у 2008 році 74% опитаних вважали, що українські солдати та офіцери у складі радянської армії воювали за радянську батьківщину, 13% – за звільнення України і лише 3% – за звільнення Європи, то у 2022 році тих, хто вважає, що українці воювали за свою землю стало 44%, за радянську батьківщину – 39%, за звільнення Європи – 7%. Як і у 2008 році лише 3% вважають, що вони воювали за Сталіна.

Цікаво, що оцінюючи сучасну україно-російську війну три чверті респондентів вважають, що українські солдати та офіцери захищають сьогодні як народ України, так і народи Європи, і лише 22% – що тільки народ України.

Українці позитивно ставляться до воїнів, які в різний час і у різних арміях захищали рідну землю від ворогів. Абсолютна більшість (96%) позитивно ставляться до воїнів сучасної української армії. Також у суспільстві домінує позитивне ставлення до воїнів радянської армії, які воювали з фашизмом (85%) та воїнів УПА (71%). І якщо в оцінках радянських воїнів, та воїнів УПА залишаються регіональні відмінності, то щодо сучасних воїнів української армії спостерігається повний регіональний чи віковий консенсус.

Суттєво зросла підтримка визнання ОУН-УПА учасниками боротьби за державну Незалежність України: 81% підтримують, лише 10% – проти. З 2010 року показник підтримки зріс у 4 рази, з 2015 – вдвічі.

Богдан Хмельницький та Михайло Грушевський – українські історичні постаті, котрі однозначно позитивно (понад 90%) сприймаються в суспільстві. За останні роки спостерігалася позитивна динаміка у ставленні до українських історичних постатей, навколо котрих ще десятиліття тому точилися гострі дискусії у суспільстві. Зокрема поступово покращувалося відношення до Івана Мазепи (у 2012 – 44%, у 2022 – 76%), Симона Петлюри (у 2012 – 26%, у 2022 – 49%) та Степана Бандери (у 2012 – 22%, у 2022 – 74%). Важливо, що позитивне ставлення до ідеолога українського націоналізму переважає сьогодні і в південно-східних регіонах, та серед тих, хто в побуті спілкується виключно російською мовою.

Натомість до радянських керівників ставлення в останнє десятиліття було переважно негативним, і особливо різко погіршало у 2022 році. За останні 5-8 років ставлення до Леніна погіршилося вдвічі, до Сталіна – втричі. Сьогодні лише 13% позитивно ставляться до В.Леніна та 7% – до Й.Сталіна.

Абсолютна більшість (89%) опитаних підтримують визнання дій російських військ в Україні геноцидом українського народу. 76% – за заборону використання символів Z та V, що використовуються на російській військовій техніці, 74% – за заборону «георгіївської» стрічки в Україні, характерно, що за 5 останніх рокі підтримка останньої ініціативи зросла з 45 до 74%.

Понад 65% підтримують перейменування вулиць в Україні, що містять російські, або ж радянські назви. 71% – за демонтаж пам’ятників, які пов’язані з росією. 62% – за заборону на радіо та телебаченні музичної продукції з росії. Водночас суперечливо сприймається ініціатива щодо вилучення зі шкільної програми творів російської літератури (підтримують – 35%, не підтримують – 30%, нейтрально ставляться – 31%). А щодо демонтажу пам’ятників, пов’язаних з історією Другої світової війни відносна більшість виступає проти (40%). Підтримують цю ініціативу – 19%, нейтрально ставляться до неї – 36%.

Диктатура (41%) та фашизм (37%) – основні характеристики, якими описують українці сучасний політичний режим в росії. Ще 10% характеризують російський режим як нацизм.

Сьогодні 92% опитаних вважають себе українцями за національністю. 5% – росіянами, 3% – відносять себе до інших етносів. Цікаво, що з 2008 по 2014 роки спостерігався сталий національний розподіл: біля 83% вважали себе українцями, біля 15% – росіянами. Після окупації Криму та частини Донбасу у 2014 кількість респондентів, котрі ідентифікували себе як росіяни зменшилася до 11%, а кількість українців зросла – до 87-88%. При цьому за останні вісім років кількість тих, хто вважав себе росіянами, поступово зменшувалася.

Дослідження ставлення до різноманітних етнічних та мовних груп, котрі проживають в Україні показали переважно позитивне, або ж позитивно-нейтральне ставлення респондентів до них. Найкраще українці ставляться до україномовних (95% – позитивно) та російськомовних (57% – позитивно, 30% – нейтрально, 13% – негативно) українців. Позитивне ставлення переважає також і щодо євреїв (60%) та угорців (49%), що проживають на території нашої держави.

Вже під час війни погіршилося ставлення до росіян, які проживають в Україні, мешканців окупованого Криму та мешканців т.зв. ДНР/ЛНР.

До мешканців окупованого Криму позитивно ставляться 41%, негативно – 14%, нейтрально – 40%. До росіян, які проживають в Україні позитивно ставляться 30%, негативно – 27%, нейтрально – 39%. До мешканців т.зв. ДНР/ЛНР позитивно ставляться 27%, негативно – 31%, нейтрально – 37%.

До жителів Білорусі українців ставляться значно краще, ніж до жителів росії, хоча обидві категорії значно втратили в довірі за час війни.

До жителів Білорусі позитивно ставляться лише 22% (за рік показник погіршився втричі), негативно – 33%, нейтрально – 42%. Натомість до жителів росії переважає негативне ставлення – 69%. Позитивно ставляться до них 8% (за рік показник погіршився більш ніж втричі), нейтрально – 20%.

Таким чином, за останній рік змінилося ставлення з швидше позитивного на більш нейтральне до мешканців Білорусі, мешканців т.зв. ЛНР/ДНР та окупованого Криму. Натомість значно погіршилося ставлення до мешканців росії, натомість одночасно покращилося ставлення до російськомовних українців.

Мовна самоідентифікація та мова в побуті – дві різні площини. Можемо констатувати стале зменшення російськомовного сегменту українців: у 2012 таких респондентів було близько 40%, наприкінці 2021 – 26%, на початку війни – 18%, станом на кінець квітня – 15%. Натомість, «перетік» російськомовних відбувається у сегмент «двомовних» (з 15 до 33%). Кількість тих, хто постійно користується лише українською вдома зросла незначно з 44% до 51%.

Українську рідною мовою вважають 80% опитаних, російську – 16%, іншу мову – 3%.

Аудиторія: населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу. Вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення. Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Метод опитування: CATI (Computer Assisted Telephone Interviews – телефонні інтерв’ю з використанням комп’ютера). Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 3,1%. Терміни проведення: 27 квітня 2022 р.

Фото Укрінформу