40-річний житель Угринова, що на Підгаєччині, Іван С. ще змалку став втіленням усіх нещасть, адже навіть у дитячих бійках йому найбільше перепадало стусанів та синців. Так було і в юності, і згодом, уже в дорослому житті, коли одружився та у молодого подружжя народився син. Як Іван не працював, але грошей родині постійно не вистачало, відтак чоловік зібрався на заробітки.

Того разу з рідного села до Києва на будівництво їхало декілька його односельців. У столицю селяни їхали не вперше, тож навіть сколотили таку собі бригаду. Коли Іван попросився до спілки, неохоче, але погодились взяти його з собою.

Та у Києві так сталося, що односельці роз’їхались по різних новобудовах, сам Іван потрапив у дачне селище далеко за містом. Заробітчанин заспокоював себе тим, що незабаром заробить багато грошей та повернеться додому, до дружини та маленького сина. Адже хоч і тут рідна країна, але все навколо було чужим – мова, зверхнє ставлення до простої людини, звичаї, зокрема, працювати по неділях. Здавалось би, дрібниці, але від хронічної перевтоми та недосипання робітники у повному розумінні валилися з ніг. Загалом умови праці та необлаштований побут (точніше, його повна відсутність) часом доводили до відчаю.

Аби зняти стрес, вечорами будівельники випивали. Так непомітно Іван потрапив у міцні обійми зеленого змія. Одного разу між заробітчанами під час традиційних «причащань» виникла сварка, а потім – бійка. У підсумку найбільше дісталось Івану – у важкому стані його забрали до лікарні, а там терміново прооперували та видалили селезінку. Трохи оклигавши після лікування, чоловік повернувся на будову, але на його місце в бригаду взяли молодого, кремезного юнака. Розстроєний, неборака підійшов до бригадира за платнею, але той підняв його на кпини: мовляв, які гроші, хто ти такий і звідки взявся? Іван не стримався, схопив його за барки.

Майстер розізлився, відкинув ще кволого від себе:

«Ти ще смієш до мене руки простягати? Викрав з будови труби та кабель, десь гуляв два тижні, а тепер повернувся ще й гроші вимагає. А ну, хлопці, хапайте його».

Робочі так і зробили. Тим часом виконроб викликав міліцію. Іван не встиг схаменутись, як опинився за гратами. Щоправда, чолов’язі пощастило: судді зважили на стан здоров’я і що злочин скоїв уперше.

Однак декілька років ув’язнення додали бідаці сивини. Поки відбував покарання, дружина забрала молодшу з дітей, дочку, лишивши старшого сина свекрусі, матері чоловіка, та переїхати жити до іншого у сусіднє село.

Худий та сивий, повертався додому Іван. Мати цілу ніч стиха плакала над сином та почергово хрестила сплячих онука та сина і просила Бога захистити їх обох. Втомлена, заснула лише під ранок.

Життя поступово налагоджувалось, якщо, звичайно, можна назвати життям, а не існуванням трьох дорослих людей на скромну пенсію старенької жінки. Тим більше, що Іван знову почав пити.

Одного дня він вештався околицями села та забрів на вулицю, де якась жінка почала будувати дім. Якраз напередодні привезли листи заліза накривати дах. Іван уважно оглянув подвір’я – ні охорони, на замків на воротах. Роки за гратами дечого навчили горе-злодія. Не вагаючись, чолов’яга пішов до таких самих сільських пияків. Утрьох чоловіки взяли по пару листів заліза та понесли в ліс. Та їм не пощастило – не пройшли і сотні метрів, як їм назустріч виїхала сама господиня обійстя. Жінка довго лаяла неборак, потім наказала залізо не тільки занести, а й прибити на даху, аби хтось більш спритний не вкрав.

Тим не менше, про крадіжку повідомила міліцію. Проти злодійкуватих мужиків порушили кримінальну справу, всіх трьох засудили. Та найбільше дісталось хворому Івану: замість того, щоб оформити пенсію по інвалідності, він знову сьорбатиме тюремну баланду. Апеляційний суд Тернопільської області лишив у силі вирок Підгаєцького районного – три з половиною роки позбавлення волі. Тим часом син росте напівсиротою.

Валерія Нечаєва, “Номер один”