Боснія і Герцеговина – Україна – 1:2

Казкове закінчення гри для збірної України мені, як журналістові, додало роботи: до 85 хв., коли Яремчук зрівняв рахунок, у мене вже був практично готовим текст “відспівування” нашої збірної (і наших з вами надій на Євро-2024). Аж тут раптом перебіг гри  різко змінився і довелося значну кількість уже набраного матеріалу видаляти. Це було несподіванкою не лише для мене – щось подібне (мабуть, навпіл з шоком) відчули і боснійці. “Все було добре до 85-ї хвилини, і я не знаю, що сталося. Я навіть не бачив, що сталося”, – сказав після гри їхній захисник Ахмедходжич.

Через технічні причини цього разу не вдалося подати передматчеві прогнози місцевих футбольних оракулів, але ладен заприсягтися на… кількох своїх настільних книгах (до Біблії вони, щоправда, мають віддалений стосунок), що саме такий результат матчу передбачили професор ТДМУ Володимир Шманько і відповідальний секретар газети “Свобода” Віктор Уніят. Хоча до отої самої рятівної 85-ї хвилини і вони, і всі решта вболівальників збірної України могли відчувати хіба що досаду і злість. 

З деякого досвіду вже знаю: якщо в репортажах про тренування збірної перед грою читаєш хитромудре “відпрацювання колективних маневрів  при переході від захисту до атаки” – чекай на початку матчу зовсім не обов’язкових втрат м’яча, частих відкидок його назад голкіперу (що, як не крути, є ознакою певної ігрової неспроможності) і переважання гри за принципом “бий-біжи”, у якій згаданим вище премудростям просто немає місця. Після доволі обережного (але із згаданими вище характеристиками) початку підопічні Сергія Реброва зробили спробу заволодіти плацдармом в центрі поля, однак виходило це в них не дуже переконливо. Управління грою намагався взяти на себе Судаков, і він же на 10 хв. завдав першого удару в напрямку воріт боснійців – точніше сказати, в напрямку боснійських горобців.

Дороговказом для нашої збірної мав би стати фланговий ривок Мудрика на 20 хв. – з передачею в центр, але він на тривалий час так і залишився трішки яскравішим епізодом на загалом сірому тлі. Уповільнений, занадто академічний розіграш м’яча жодного ефекту не приносив і второпати, як українці збираються вразити ворота господарів, було нелегко – пересуваючись майже пішки, на це не можна  було розраховувати. Взагалі, виникало відчуття: додай наші трохи в швидкості – і їхня перевага стане більш відчутною, але додати так і не вдавалося. Що було цьому виною: може, “неприємна” (в типовому стилі балканських команд) гра боснійців – з купою дрібних порушень, хитрим “підставлянням” себе під фоли суперників? Вона саме такою й була, це зовсім не новина і тим прикріше, що у наших футболістів не знаходилося засобів проти неї. Той, з ким пов’язувалися наші головні надії на забиті голи – Довбик – перебував у лещатах захисту господарів, і передачі від Судакова і Зінченка до нього просто не  доходили. Боснійці теж не надто часто турбували Луніна, не в останню чергу завдяки дебютанту з “Динамо” Бражку, який у ролі “хвилеріза” досить вдало замінив у цьому матчі травмованого Степаненка. Турбували не надто часто, але гостро: на 37 хв. після небезпечного навісу з кутового ситуацію виправила рудоволоса голова Коноплі, а буквально хвилину опісля на зручну позицію вийшов Джеко, удару якого, на наше щастя, забракло точності.

“Те, що було в першому таймі, абсолютно не може влаштовувати С.Реброва і його штаб“, – сказав на початку другої половини коментатор. З цим можна погодитися – додавши, що зовсім не влаштовувало і українських вболівальників, число яких значно переважає все населення Боснії. А на 57 хв. події на полі  стали не влаштовувати нас ще більше: простенька передача когось із боснійців в центральну зону захисту на наше нещастя знайшла ногу хронічно невдачливого у матчах за збірну Матвієнка  – зовсім не обов’язковий   автогол. Замість того, щоб мобілізувати, ця прикрість, здалося,  підсилила нервозність наших гравців – одразу ж на рівному місці заробив  “гірчичник” Конопля.

Здавалося, що все йде за планом тренера господарів Саво Мілошевіча, і що його підопічні таки змогли нав’язати нам свою гру. Іноді складалося враження, що наші гравці  вперше зібралися разом на полі – настільки неузгодженими були їхні дії. Декілька цілком безпечних для захисту боснійців навісів з флангу – оце і все, що виявилося в арсеналі команди Реброва. Час спливав; боснійці, всупереч часто повторюваному коментатором матчу передбаченню, не збиралися втомлюватися, і виникало вже зовсім сумне запитання: чи можна розраховувати на щось у грі, не створивши ЖОДНОГО не те що гольового, а хоча б більш-менш загрозливого моменту біля воріт суперників? Усе, в тому числі й елементарний здоровий глузд, підказує: не можна.

Проте, виявляється, можна зробити вдалі заміни. А одна з них, судячи з підсумкового рахунку, виявилася супервдалою. Саме тоді, коли я вже збирався співати епітафію нашій збірній,  мріям уболівальників побачити її на Євро-2024 і заразом – метати громи і блискавки на адресу всіх футболістів на чолі з головним тренером С. Ребровим, гра нашої команди дивовижним чином змінилася. Виникло відчуття, що   збірна Україна протягом усього матчу, наче запруда на річці, накопичувала енергію, щоб у критичний момент обрушити нищівний вал на суперників.

85 хв. Довга верхова передача Мудрика на Коноплю, той прострелив у центр, і Яремчук, отримавши м’яч просто перед воротами суперників, зробив те, що повинен робити форвард. Здавалося, невидимі пута, що увесь матч спутували ноги наших гравців, раптово зникли. Не встигли господарі оговтатися, як на 88 хв. Миколенко запустив флангом Яремчука (трохи незвично було побачити його на цій позиції), і форвард “Валенсії” зробив націлену верхову передачу на Довбика. Артем, котрий до того моменту, здавалося, перебував у якійсь напівлетаргії (точніше сказати, його змусили до цього захисники збірної Боснії) зробив те, що дуже добре вміє: головою спрямував м’яч у кут воріт боснійців. На цьому українці не зупинилися: Мудрик, який під завісу матчу розігрався “на повну”, змусив сфолити на собі і заробив небезпечний штрафний. Він же за хвилину до закінчення міг поставити ефектну крапку в матчі, однак з близької відстані влучив у оборонця. Понурі обличчя гравців господарів свідчили, що надій відігратися у них немає, хоча щось схоже на фінальний штурм вони таки спробували влаштувати…

“Я навіть не допускаю думки, що наші не виграють. Якщо мене чують (в першу чергу футболісти, бо вони на полі): хлопці, треба зробити все для того, щоб ми поїхали на чемпіонат Європи. У нас сильніша команда, ніж Боснія і Герцеговина. Все в їхніх руках“, – сказав перед грою “аксакал” українського тренерського цеху Мирон Маркевич. Перед прозірливістю Мирона Богдановича варто скинути капелюх, але… цікаво, що він сам (а разом з ним – мільйони українських вболівальників) думали десь так на 84-й хвилині гри в Зеніці? Так, вчора збірна України (мабуть, трохи несподівано й для самої себе) довела, що може буквально “вигризати” потрібний результат. І що в конкретному матчі вона таки була таки сильнішою за вельми впертого і непоступливого суперника.

26 березня “домашньому” Вроцлаві легше навряд чи буде – на нашу команду чекає фінальний стиковий матч проти Ісландії, яка каменя на камені не залишила від збірної Ізраїлю (4:1).