Іспанія – Франція – 2:1

На футболках гравців збірної Франції на Євро -2024 їхній традиційний символ – галльський півень – значно збільшився в розмірі. Хоч бери і орлом його називай.

Ця дизайнерська новинка, однак, не призвела до синхронного поліпшення гри команди Д.Дешама. Впродовж турніру фахівці не раз відзначали зовсім не звичні для французів важкість, схематичність дій на полі, як і відсутність креативних ідей у їхніх лідерів. Голи Les Tricolers на Євро-2024 не видавали на будь-який смак, як це було за часів Платіні та Зідана, а буквально народжували в тяжких муках. І за 5 матчів до півфіналу з іспанцями їх у них назбиралося аж 3 (три) – причому один з пенальті, а ще два – автоголи-подарунки від австрійця Вебера і бельгійця Вертонгена. Недоторканість власних воріт французи, щоправда, забезпечували, маючи в пасиві лише один пропущений гол з пенальті від поляка Левандовського.

Натомість гра збірної Іспанії на турнірі відповідає, здається, забаганкам найпримхливіших фахівців і вболівальників – крім тих, зрозуміло, команда яких мала нещастя в тому чи іншому матчі зустрітися з нищівною і безжалісною Furia Roja.
Попри такі передматчеві розклади багато хто вважав саме французів фаворитами майбутнього протистояння – з огляду на їхній досвід, магію імені Мбаппе, а також на сподівання, що Дешам і його тренерський штаб методично і послідовно підводили свою команду до вирішальних поєдинків, де вона мала б постати в усьому блиску. Отепер, мовляв, разюча шабля постнаполеонівської епохи доведе свою перевагу над іспанською шпагою з художньо зробленим ефесом.

Цей задум французьких entraineurs втілився в життя. З одним лише уточненням: до 21 хв. матчу. Вже на 9 хв. розмашиста атака французів завершилася вивіреною передачею Мбаппе (цього разу його обличчя вже не прикрашала маска) на залишеного “безпритульним” у воротарському майданчику Муані, котрий головою спрямував м’яч у кут іспанських воріт. Перед підопічними Л. Фуенте не вперше на Євро-2024 постала необхідність відігруватися – згадаймо автогол Ле Нормана на початку матчу 1/8 фіналу з Грузією. А також те, чим потім обернувся для команди з Кавказу цей несподіваний успіх в дебюті. Забігаючи наперед – французи, на жаль, для себе, повторили долю грузинів. Нехай і не з неприємним 1:4 (і з огляду на це заголовок можливо, хибує на певне перебільшення), але з таким же кінцевим результатом, який гарантує досить значну суму преміальних за участь у півфіналі – на додачу до квитків додому (Dieu merci, тобто дякувати Богу, від Німеччина до Франції недалеко).

Тепер трохи – про кадри, які, як стверджував колись одіозний тиран із сильним грузинським акцентом, вирішують все. Мало того, що іспанці досить відчутно переважали французів у взаємодії, контролі над м’ячем та інших тактичних премудростях – у їхньому складі в найнеобхідніший момент знайшлися два майстерних солісти, які стали справжніми “game changers”, тобто докорінно змінили хід поєдинку. Один з них – 16-річний підліток Ямал – вже на повен голос заявив про себе в попередніх матчах. У грі з французами вундеркінд, якому, можливо, ще сняться сни з полюціями, додав до свого реноме ще й гол-шедевр на 21 хв. – ударом з підкруткою, майстерно вибравши момент, у “мертву” для французького голкіпера зону. Не встигли “жабоїди” оговтатися від цього удару (який сам по собі вже позбавляв їх можливості вести вичікувальну гру “із засідки”), як Ольмо на 25 хв. ,тмайстерно розібравшись з оборонцем суперників, невідпорно пробив у нещасливо підставлену ногу Кунде, від якої мяч спікірував у верхній кут воріт. І от що цікаво: Ольмо, як і його партнер Руїс, яскраво проявляють себе на Євро-2024. Водночас, як зазначалося, і перший в РБ “Лейпціг”, і другий в “ПСЖ” провели далеко не найкращий сезон. А наш Довбик хвацько забивав у іспанській Ла Лізі; його начебто збирався купувати добрий десяток топ-клубів, а от на Євро-2024 Артем виглядав дуже блідною тінню себе звичного. Схожим чином провалила турнір ціла група українських “зірок” з навішаними захмарними цінниками і щедрими виданими авансами. Якщо за хорошу форму Ольмо, Ямала і багатьох їхніх партнерів в потрібний час іспанські вболівальники, напевно, мають дякувати отому самому entrenador Луїсу де ла Фуенте, то чи не можемо ми, вболівальники збірної України, як мінімум, задати не дуже зручні запитання С. Реброву? Хоча наші спортивні журналісти з сумного досвіду знають, як реагує Сергій Станіславович, коли його погладити проти шерсті…

Та – до звітного матчу. Необхідність відігруватися поступово зібгала колись, бувало, доволі каліграфічну гру збірної Франції; розрізнені дії Мбаппе, Дембеле, Ернандеса виливалися лише в удари по горобцях; вихід рекордсмена Les Bleus за забитими голами Жиру і ще одного легендарного імені – Грізмана – виглядав просто як акт відчаю. Натомість збірна Іспанії продемонструвала, що володіє всіма необхідними засобами досягнення результату: від приємної для очей витонченої техніки і ненависної багатьом “тікі-таки” – до майстерного, не надто дражливого для арбітра затягування ігрового часу. Та чи можуть французи сказати, що їм десь фатально не пощастило? Більше того – що футбольна доля вчора обійшлася з ними жорстоко?
Difficilement. Тобто – навряд…

Ігор Дуда