Світ

Морквинка перед осликом

Можливо, не зовсім гречно говорити таке на адресу наших союзників – без їхньої допомоги Україні  нині просто не обійтися – але іноді може закрастися думка, що в питанні оснащення ЗСУ новітньою зброєю Захід нерідко нагадує руку на дитячому малюнку, яка тримає морквинку перед осликом. Хто в даному випадку отой ослик – додумайте самі. Це, зокрема, стосується й передачі Україні винищувачів F-16. А, може, таким є наше суб’єктивне відчуття через те, що саме на нас нині падають ракети і дрони? І постачання нам цих літаків затягується не через небажання наших партнерів, а суто з технічних та організаційних причин? Он координатор Ради нацбезпеки Білого дому Джон Кірбі заявив, що “до появи реактивних літаків в Україні та їх інтеграції у повітряний флот пройде певний час… Йдеться не лише про передачу авіаційних платформ, а й про відповідну підготовку пілотів, а також про налагодження всіх зусиль з технічного обслуговування, матеріально-технічного забезпечення та підтримки”. Мабуть, погодимося – тим більше що особливого вибору в нас немає…

Чи достатньо зброї?

Чи не найголовніше й життєво важливе для нас питання нині: чи маємо ми достатньо засобів для того, щоб воювати з Росією? І не просто щоб відбивати її атаки, а й нав’язувати свою ініціативу на полі бою. На думку деяких високопоставлених західних політиків та військових, Україна забезпечена всім необхідним для успішного протистояння агресору. Однак з території, розташованої ближче до нас, все видається дещо інакше. Зокрема,  президент Польщі Анджей Дуда вважає, що з тією кількістю зброї, яка зараз є у розпорядженні ЗСУ, Україна не здатна переламати хід війни на свою користь. “Питання стоїть так: чи має Україна достатньо зброї, щоб змінити баланс у війні і взяти гору? І відповідь, вочевидь: ні. У них, ймовірно, недостатньо зброї. І ми знаємо це з того, що наразі вони не в змозі здійснити рішучий контрнаступ проти російських військових. Коротше кажучи, вони потребують більшої допомоги”,- заявив очільник Польщі.

Україна

Гниття триває

“Все ж  прогнило, все…”, – бідкався колись на плівках прісно пам’ятного майора Мельниченка тодішній Президент України Леонід Кучма. Відтоді минуло понад 20 років; країна веде нині війну за своє існування з жорстоким ворогом, а процес гниття, судячи з усього, триває й далі. І, що особливо прикро, зачіпає життєво важливі для держави сфери. На такий висновок наштовхують результати засідання РНБО  щодо перевірки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК). На ньому, зокрема, було вирішено звільнити всіх (всіх!) обласних військкомів. “Звільняємо всіх обласних воєнкомів. Керувати цією системою мають люди, які точно знають, що таке війна та чому цинізм і хабарництво під час війни – це державна зрада”, – так прокоментував це рішення Президент Володимир Зеленський.  За його словами, систему комплектування треба довірити воїнам, які пройшли фронт, зберегли свою гідність і “не мають цинізму”. То що ж виходить, майже півтора року війни справою комплектування ЗСУ займалися самі лише (судячи з поголовного звільнення) циніки без жодного уявлення про людську гідність?

Взяти комуніста “за шкірку”

“Я комуніст – і цим усе сказав”, – саме в такому дусі партійної доктрини, поетизованої  класиком, вчинив  керівник забороненої комуністичної партії України й колишній нардеп Петро Симоненко. За даними слідства, в період окупації Київщини він звернувся до вищого військово-політичного керівництва Росії  з проханням “евакуювати” його до країни-агресора. А опинившись (за допомогою загону спецпризначенців, надісланого за ним і його родиною Кремлем) у Москві, Петро Миколайович заходився діяти так, як від нього й можна було очікувати, тобто активно підтримувати збройну агресію РФ проти України. Зокрема, він взяв участь у з’їзді “Антифашистського форуму”, який відбувся у Мінську, де висловлювався за продовження агресивної війни проти України та виправдовував кремлівські наративи щодо застосування тактичної ядерної зброї. Україна гідно оцінила старання свого колишнього головного комуніста: СБУ зібрала на нього достатню доказову базу, в якій фігурують публічні заклики до захоплення державної влади в Україні, а також виправдовування агресивної війни. Справа, як звично, за малим: взяти його “за шкірку”…

Мова – це зброя

Мовне питання – один з головних прорахунків В.Путіна в його війні в Україні. Всупереч своєму бажанню він досяг того, що українською нині починає розмовляти дедалі більше тих, котрі раніше послуговувалися виключно російською. Зокрема, олімпійський чемпіон та чемпіон світу зі спортивної гімнастики Олег Верняєв став амбасадором мовного курсу “Єдині”, який допомагає всім бажаючим перейти на спілкування українською мовою. “Мова саме на часі, це наша зброя. Я перейшов на українську, як і багато хто з  моїх знайомих, 24 лютого. Почав вести українською мовою соцмережі, запроваджував години спілкування з друзями, споживав виключно український контент. У повсякденному спілкуванні, звичайно, можу робити помилки, це  нормально… Нам потрібно раз і назавжди усвідомити, що кожна наша дія, навіть малесенька, наближає нас до такої бажаної Перемоги!” – сказав відомий спортсмен.

Тернопілля

Прояви лицарства

На тлі повідомлень про зростання числа випадків сімейного насильства в нашому краї  викликають захоплення прояви справді лицарського ставлення чоловіків до своїх половинок. Зокрема, в одному з сіл співробітники патрульної поліції зупинили за порушення ПДР автомобіль, за кермом якого перебувала молода і, як з’ясувалося, не так щоб дуже твереза пані. Її чоловік, який сидів поряд і теж видихав приємний аромат метаболізму етанолу, не залишив благовірну в біді, а взявся активно залагоджувати справу. Залагоджувати звичним для наших місць способом – запропонував патрульним $ 200, щоб ті закрили очі на “п’яну” їзду дружини. Остаточно протверезівши, двійко закоханих сердець, напевно, розберуться, кому з них “світить” адміністративна, а кому – кримінальна відповідальність і дружно, як це й має бути в гармонійній, об’єднаній спільними інтересами родині візьмуться “розрулювати” ситуацію. А ще виявилося, що “файний” Тернопіль славний не лише ще не остаточно забудованими парками і не завжди зарослим підозрілою зеленню ставом, а й по-справжньому міцними чоловіками. Fiat одного з них теж зупинили патрульні й були немало подивовані, коли Драгер виявив такий вміст алкоголю в крові звитяжця, через який йому вже цілком могли б робити розтин у морзі. Наразі пощастило – і водієві, і його “Фіату”. Останній у нього, всупереч голосним заявам на початку війни, не відберуть на потреби фронту, а ліпше оголосять збір коштів серед простолюду за принципом “З миру по нитці”…