Нещодавній товариський матч збірних України та Естонії відсвіжив у пам’яті одну важливу подію в історії  маленької прибалтійської країни.

У червні 1988 р. Михаїл Горбачов на ХІХ конференції КПРС оголосив курс на політичну реформу, а вже невдовзі зіткнувся з першими наслідками “процесу, який пішов”. Від прибалтійських республік почали дедалі наполегливіше лунати вимогти – подумати тільки! – відновлення їхнього суверенітету, з втратою якого люди, які вважали себе справжніми латишами, литовцями і естонцями, не могли примиритися від 1940, коли їх (звісно ж, за їхньою “радісною згодою”) включили до складу СРСР.  На якомусь із засідань у Кремлі восени М. Горбачов, пригадую, з металом у голосі говорив про “нездорові” тенденції, які склалися на той час в Естонії й закликав тодішнього голову верховної Ради республіки Арнольда Рюйтеля докласти всіх зусиль, щоб не “зруйнувати все те, що дав Естонії союз братніх держав”. Розважливий і, напевно, достатньо обережний А. Рюйтель у відповідь ніби згідливо кивав головою, щось  занотовував у блокнот і, здавалося, проймався  тим, що говорив йому ініціатор “перестройки” з, як виявилося, незапланованими наслідками. Учасники зібрання коректно попрощалися, а вже невдовзі саме цього дня, 16 листопада 1988 р., була прийнята Декларація суверенітету Естонської РСР, яка встановлювала суверенітет і верховенство естонських законів над законами СРСР. Згадаймо: в Україні (чи, по-тодішньому – на Україні) правив, як зазначається у Вікіпедії, поборник зросійщення і активний борець з дисидентством Володимир Щербицький (а, крім того, ще й палкий вболівальник “Динамо”, якому допомагав усебічно і постійно – це до питання про неоднозначність людської природи); про якісь масові заворушення ще не було чути, хоча, пригадую, одного разу в центрі Тернополя група обивателів активно дискутувала з головою виконкому міськради Анатолієм Кучеренком з приводу перенесення пам’ятника Т. Шевченку… Аналогічна ж естонському документу Декларація про державний суверенітет України була прийнята через рік і вісім місяців і суто зовні, найперше, поклала початок процесу скинення пам’ятників Ульянову (Леніну). І навіть через рік, під час так званого ГКЧП, коли багато з тих, хто до того голосисто закликав до боротьби за волю, зачаїлися (не інакше як почали активну роботу в підпіллі…) далеко не все ще було ясно і визначено…

Відтоді ми… ми маємо те, що маємо. Естонія – теж. З футболом, як довелося позавчора побачити, складається наразі не так щоб дуже, але, думається, спокійні естонці це якось переживуть. Зате країна з населенням трохи менше півтора мільйона має одну з найміцніших економік серед нових країн-членів Євросоюзу і найвищий ВВП на душу населення серед колишніх республік Радянського Союзу. А також  є членом поки що недосяжного для нас НАТО. То, може, нам варто було починати виходити з імперії раніше? А, може, просто треба діяти й чинити чесніше. Он у тій Естонії мільйон і 300 з гаком тисяч людей живуть ніби пристойно. Можу й помилятися, але схожа кількість українців теж, здається, живе відносно непогано. Але це – з нібито поки що 40 мільйонів живих душ…

Ігор Дуда