“Реал” – “Шахтар”: 2:3

Напередодні, завершуючи невеселу розповідь про матч “Динамо” – “Ювентус”, довелося написати, що всілякі чудеса в футболі трапляються доволі рідко.  А воно, оте диво, взяло та й сталося уже наступного дня. Причому, могло набрати значно приємніших (для “Шахтаря” і нас, його вболівальників) і більш катастрофічних (для “Реала” і його незліченних шанувальників) розмірів. Коли поєдинок закінчився, подумалося: перемога над “королівським клубом” у нього вдома – це, звісно, fantásticamente, але ж цілком могли виграти у іспанського гранда з рахунком… десь так 5:2 чи 6:2.

Як таке стало можливим? І як це вдалося клубові, ослабленому відсутністю цілої групи ключових виконавців? Здається, найперша причина – це те, що “зірки” (нехай і не всі) “Реала” вийшли на поле свого резервного стадіону з твердою впевненістю, що перемога вже у них в кишені. І що її залишається, так би мовити, офіційно оформити. Вони (і передусім, мабуть, їхній тренер) не врахували достатньої обережності, яку виявив днем раніше в Києві “Ювентус”. Згадаймо: туринці з усією серйозністю поставилися до суперника і, відповідно, до побудови власного захисту, не кинулися стрімголов у наступ, а терпляче вишукували слабкі місця в структурі “Динамо”. При цьому, повторю, не на шкоду власній обороні. А безтурботними захисними редутами “Реала” вчора, здається, могли розгулювати не лише футболісти “Шахтаря”, а й приміром, “Полісся” чи “Агробізнесу”. Аж дивне якесь враження виникало: отой, з чорними кучерями на голові – це справді Марсело? А отой, гренадерського зросту – невже це Варан? А отой, білявий і трохи горбоносий – це таки Модріч? Ну, а той, котрий трохи нервово походжає тренерською зоною, засунувши руки в кишені й зрідка спльовуючи  на землю – це САМ Зідан? Легкість, з якою футболісти “Шахтаря” виходили на позиції, з яких залишалося лише забивати, просто вражала й змушувала замислитися, чи не підмінив хто уславлених гравців “Реала”, виставивши на гру їхніх двійників. 0:3 після першого тайму (Тете, Варан у власні ворота і Соломон), натхненна і винахідлива гра підопічних Л.Каштру (чого вартий лише прихований пас п’ятою Тете на Соломона, який пошив у дурні весь захист “Реала”) тішила, але водночас і змушувала з деяким  острахом думати: а що ж буде у  другому таймі?

По перерві на полі з’явилися (припускаю, незаплановано) Бензема і Кроос. Перший, вочевидь, мав забивати, а другий – внести в дії “Реала” якусь стрункість і осмисленість. Позбувшись останніх крихт самовпевненості, мадридські “зірки” кинулися виправляти становище. Впродовж кількох хвилин перевага “гірників” була зведена до мінімуму. Це, однак, сталося не  через розвал ігрової моделі “Шахтаря”: гол Модріча – наслідок відчайдушного удару здалеку, а гол ще одного “джокера” – Вінісіуса – може записати собі в “заслугу” один з головних героїв учорашнього вечора – Марлос, який зовсім невчасно завовтузився з м’ячем. Здавалося, ще невелике зусилля – і господарям вдасться вирівняти становище. Однак захист української команди, хоч і сповільнений втомою, тримався, а молодий голкіпер Трубін, за великим рахунком, не змушував шкодувати про відсутність П’ятова. Вже в доданий час Вальверде після розіграшу кутового “прошив” його низовим ударом, але на поміч “Шахтарю” прийшов VAR: новітня система підказала, що в момент удару просто перед Трубіним, заважаючи йому, “витанцьовував” Вінісіус.

Отже, 3:2. Зовсім несподівано (можу уявити, скільки виграли в букмекерських конторах ті, хто ставив на перемогу “Шахтаря”). І – закономірно. Чи то молоді резервісти “гірників” стрибнули набагато вище голови, чи зірки на іспанському небі вчора зійшлися не на користь “зірок” суперклубу з Мадрида…