Олександр Ірванець у Тернополі розповів, як юний Тягнибок виграв на конкурсі анекдотів. Також читав свої зовсім не сатиричні вірші про кохання.
Сатирик за своє життя у Тернополі цього разу побував лише втретє. Зустріч із читачами відбулася 1 квітня у книгарні “Ярослав Мудрий”. Там Ірванець презентував свою нову книгу “Сатирикон-XXI”, а також прочитав кілька віршів, які ще ніде не опубліковані.
– Тернопіль чомусь є містом, у якому я буваю доволі рідко, – розповідає Олександр Ірванець. – Інші міста відвідував уже десятки разів. Тож буду потроху виправляти цю несправедливість.
Книжка, яку презентував Ірванець, є зібранням його поетичних та прозових творів із різних видань. Є у ній і нові вірші, надруковані вперше.
– Книга – товста, має понад 750 сторінок, – розказує літератор. – Коли взяв її до рук, сам здивувався. Коли ж воно те все встигло написатися! Але така книга – це досить зручно. Купувати інші видання, у яких є ці оповідання, обійдеться дорожче, ніж купити одне зібрання творів.
На початку зустрічі Ірванець прочитав кілька віршів із нової книги і відклав її у бік. Дістав невеличкий записник із віршами, записаними каліграфічним почерком.
– Навіть такий старий цинік як я, коли йому стукає п’ятдесят, починає особливо гостро переживати відчуття закоханості, – казав Ірванець. – Я написав кілька віршів, у яких немає традиційної сатири та в’їдливості.
Як розповів поет, інтимні вірші він зазвичай пише вручну. Причому відразу начисто, без чернеток.
– До речі, люблю хорошу канцелярію, – додав він. – Скажімо, ось цей блокнот зроблений з венеційського паперу. У ньому записую лише вірші. А вже великі поеми, прозу, статті до журналів пишу відразу на комп’ютері.
Також Ірванець читав багато своїх традиційних сатиричних віршів.
– Щоб перетнути шлях катам московським, без суперечностей і протиріч ще юний Шуфрич з юним Хорошковським за Україну стали пліч-о-пліч, – читав Ірванець “оду владі”.
Після чого запевнив, що мріє, щоб його вірші потрапили нинішньому гарантові на стіл.
– Нехай вони мені як співцеві режиму дадуть Шевченківську премію і всілякі преференції, – жартував Ірванець. – А ще я хочу гелікоптер. Так, нехай вони мені дадуть персональний гелікоптер!
Розповів Ірванець і про своє знайомство із Олегом Тягнибоком у 1992 році, про яке забув.
– Нещодавно йду Українським домом у Києві, а назустріч Тягнибок, – розповідає Ірванець. – Попросив мене підписати книжку та й питає, чи я його впізнаю. Ну я, звісно, кажу, що впізнаю. Він же відомий політик. А Тягнибок каже: “Та ні, не те. Це у 1992 році було!” А в той час ми організовували фестивалі “Вивих”. Я був сценаристом фестивалю і придумував всілякі акції на зразок “Прохід дурнів” та “Кавалькади дибілів”. Виявилося, що тоді ще студент Олежик Тягнибок зайняв друге місце на конкурсі анекдотів, який проводив я.
Нове видання письменника “Сатирикон-XXI”, до слова, продається у книгарнях міста і вартує близько 65 грн.
Віталій Дерех, «20 хвилин»