На фото молоді ви зовсім, дивитесь звідкись здалеку,

Вам у село би зараз рідне десь, на дискотеку,

А ви – в вогонь, в  осколки, в рвані рани, в смерть

Її на фронті довго кликати не треба,

Вона повсюдно – на землі й у небі,

І нею все наповнене там вщерть,

І треба ж так, щоби тихеньким Гориглядам

Її мертвотний подих довелося відчувати

Подвійно – наче однієї ще замало їм біди,

І думка дика – що тепер це вже не Горигляди,

А вкриті пеленою горя Горегляди,

І рідним двох звитяжців спокою довіку не знайти

Біда, біда тяжка на Україну впала,

Он – ще двох хлопців молодих від неї відібрала,

Що 22 і 29 років? Попереду ж було все життя,

Але – розпорядилась доля клята,

Що із салютом будуть в землю рідну їх ховати

Залишився лиш погляд з фото – ніби вістка з небуття,

А в нім – і втома, і легенький смуток, і надія,

А, може, про оту, що залишилась вдома, мрія?

А, може, й думка, щоб сьогодні “пронесло”?

Не “пронесло” – сліпа здебільшого жорстока смерть буває

Без жодних правил свої жертви вибирає,

Тому у горі ваше рідне все село,

А разом з ним  – і ті, у кого душі ще не зачерствіли,

Війна для кого – не можливість для “розкрутки діла”,

А те, чим є – кривава рана  й величезні розміри біди.

А як прийшла вона у тихі галичанські Горигляди,

Частинку серця кличе совість в себе відірвати

І зі словами співчуття відправити туди…