Україна – Італія – 0:0

На самому початку гранично коротко висловлю  те, чим годилося б закінчувати звіт про матч: вища за класом команда досягла бажаного для себе результату.

Також відзначу двох друзів-студентів ЗУНУ Сергія та Андрія, котрі точно передбачили “сухий” рахунок матчу в Леверкузені.

Далі одягну символічну адвокатську мантію й виступлю захисником збірної України. Згадаймо, чи на багато ми сподівалися, коли дізналися просто “вбивчий” склад нашої кваліфікаційної групи? Адже вже тоді практично всі були певні, що вище третього місця піднятися нам не “світить”. Так, зрештою, і сталося, хоча трішки поскубти (в плані відібраних очок) вдалося і англійців, і італійців, не кажучи про те, що взяли максимум у чотирьох поєдинках з Мальтою та Північною Македонією. До того ж, Україна набрала в групі стільки ж очок, скільки й Італія, поступившись останній за результатами особистих зустрічей.  Он погляньте, на якому місці опинилися у своїй значно слабшій за нашу групі приблизно рівні нам за класом поляки, які пропустили на Євро-2024 Албанію і Чехію. І як, напевно, кусаючи з досади губи, дивитиметься матчі турніру норвезький топ-бомбардир Холанд, збірна якого не змогла не лише випередити у таблиці Шотландію (погодьтеся, не рівня Англії та Італії), а й пробитися у рятівний для трьох команд play-off Ліги націй.

А тепер одягну личину не дуже поблажливого критика і висловлю думку, що  за порівняно почесний результат останнього матчу українці мають, може, й не  дуже уклінно, але подякувати долі.  “Рахунок не влаштовує, але могло бути набагато гірше” – ці слова одного з коментаторів у студії в перерві матчу, здається, адекватно відображають те, що відбувалося на полі “Бай-Арени” в Леверкузені.

“Ми чітко розуміємо, що для виходу на чемпіонат Європи ми повинні здійснити подвиг”, – так висловився перед грою Віктор Циганков. 

Подвиг тому й називається подвигом, що трапляється нечасто, радше – у виняткових випадках. На нього наша збірна вчора у Леверкузені не спромоглася, однак  щось трохи схоже на нього створила лінія її оборони – попри те, що вже з перших хвилин шансів досягти переваги рахунку в італійців було достатньо. Вже 6 хв. К’єза відверто “вибачив” нашу команду, запустивши м’яч зі зручної позиції вище воріт. Щоправда, за декілька хвилин перед тим завдавав удару Циганков, який, втім, лише трохи розім’яв голкіпера італійців Доннарумму.

Взагалі ж, в першому таймі зовсім  не відчувалося, що Україна обов’язково  має перемагати – номінальні гості завдяки контролю м’яча твердо взяли керування грою в свої руки. Спроби Довбика зіграти індивідуально на тлі італійців виглядали, скажімо так, не дуже зграбно. Наші в захисті, особливо напрактиковані матчами в АПЛ Забарний, Миколенко, а також нечастий учасник матчів зі старту дніпрянин Сваток діяли  зібрано і гранично уважно, що давало змогу переривати задуми італійців, як здавалося, перед останнім, вирішальним пасом. Щоправда, насторожувала велика кількість кутових біля наших воріт – знаючи вправність італійців у цьому елементі (а в чому, скажіть, вони невправні?) з цього боку можна було очікувати неприємностей.

На 29 хв. внаслідок блискавичної двоходівки Фраттезі вийшов віч-на-віч з Трубіним, але наш голкіпер виявився на висоті. Тут же стався стрімкий прорив К’єзи флангом і простріл, на який ніхто з італійців не встиг.  У наших в той період спереду не виходило нічого; українці часто поступалися в єдиноборствах, що змушувало їх фолити. Перевага в індивідуальній майстерності італійців іноді ставала аж занадто помітною , і тоді неминуче виникало запитання: як українці збираються вирішувати головне завдання матчу? Перспектив для цього в першій половині  не простежувалося зовсім. Якого підсилення можна було чекати в другому таймі, якщо всі найкращі на даний момент наші “забивали” (Мудрик, Судаков, Циганков, Довбик) в першій половині показали, так би мовити, лицем товар, який можуть запропонувати? І який не надто вразив оцінювачів-покупців – італійських футболістів. Тут багато що залежало від коректив Реброва і його штабу. Попервах друга 45-хвилинка проходила за сценарієм першої, але чим ближче до кінця, тим ставало хоч і доволі нечітко, та все ж зрозуміло, кому в цьому матчі потрібна перемога, а хто може обійтися нічиєю. Так, на  51 хв.  наші непогано розігнали контратаку, але Конопля явно “запоров” останній пас. Спроби налагодити конструктив попереду часто нівелювалися елементарними, як кажуть, здається, в тенісі, невимушеними помилками. До того ж, давати довго розігрувати м’яч нашим італійці просто не дозволяли і за таких умов залишалося сподіватися хіба що на щиру усмішку футбольної Фортуни. Її, щирої, так і не дочекалися – було щось на кшталт ледь розтягнутих губ, коли, приміром, на 65 хв. після вкидання аута Мудрик намагався з гострого кута пробити Доннарумму. Хвилиною пізніше Довбик дотепно, як це робить у “Жироні” відкинув м’яч п’яткою на Циганкова, але завдати удару Віктору завадили італійські оборонці.

Не надто переконливий удар Судакова на 89 хв. – все, що вдалося зробити нашим під завісу гри – якщо не рахувати “мутного” епізоду з падінням Мудрика у карному майданчика, який довго обговорювали в студії. Загальне враження від матчу доволі неоднозначне: зіграли, загалом, гідно, однак можливостей досягти переможного рахунку в  італійців було значно більше. За таких обставин рекомендується дорожити тими моментами, які маєш, але для перелічення їх у виконанні нашої команди, здається, достатньо   (з натяжкою) половини пальців однієї руки…

Отже, тепер на збірну України чекають, хочеться сподіватися, два матчі play-off за здобуття путівки на Євро-2024   за результатами Ліги націй (ось в чому може виявитися головна її користь) у березні. Суперника визначить жеребкування 23 листопада.