Мальта – Україна – 1:3

Які ж все-таки чіпкі, непоступливі, просто неприємні з точки зору суперників (в даному випадку – футболістів збірної України) оті мальтійці. І один-в-один їх не дуже обведеш, і пресинг (доволі жорсткий) застосовують, і в підкати кидаються люто, і вдарити по воротах норовлять за першої-ліпшої нагоди… Зазначу: так команда грає, коли їй дає змогу це робити суперник. Не те щоб українці недооцінили безнадійного аутсайдера групи – заклики до концентрації та уважності лунали і з вуст коуча Сергія Реброва, і від гравців нашої збірної, але десь на рівні підсвідомості, не виключено, існувало бажання здобути в другому із спарених матчів (таки важко вони нам даються) перемогу “малою кров’ю”. Якщо воно й справді було, то дуже швидко від нього довелося відмовитися: на 12 хв. гравець господарів Мбонг блискавично залишив не при справах Матвієнка і Забарного й завдав удару з лінії карного майданчика. Видавався він не так щоб “вбивчим”, але головний герой попереднього матчу з македонцями – голкіпер Трубін – впоратися з ним не зміг. Тим часом у паралельному матчі в Англії Італія повела в рахунку, а це означало, що, за умов збереження status quo, останній матч у групі з італійцями в Леверкузені може перетворитися на товариський. До того ж, Мальта, програвши, що називається, в одні ворота (0:4) три дні тому тим же італійцям, витратила для цієї видатної звитяги менше сил, ніж українці для перемоги у грі з Північною Македонією.  Поверталися наші до тями доволі довго і не дуже переконливо, але під кінець першої половини таки змогли змінити ситуацію на свою користь. На 38 хв. Судаков, як і у матчі з македонцями, продемонстрував уміння “паразитувати” на рикошетах від суперників: його удар низом  вийшов “у нікуди”, але оборонець мальтійців Камензулі, намагаючись вибити м’яч, спрямував його у власні ворота.  А ще через 5 хвилин інший оборонець господарів не знайшов нічого кращого, ніж  вдарити Мудрика по нозі у власному карному майданчику. Пенальті не без нервів для українських вболівальників реалізував Довбик. Ніби можна було з полегшенням передихнути, але тайм, який почався для нас погано, міг так же й закінчитися: на 45 хв. хавбек польської  Stal Mielec Гійом’є від душі садонув з-за меж штрафного майданчика в поперечину воріт Трубіна.

Другий тайм, принаймні значна його частина – це доволі сумбурна, без чіткого малюнка гра, в якій господарі зовсім не виглядали приреченими. Навпаки, за посильного сприяння українського захисту вони мали декілька нагод завдати прицільні удари по воротах Трубіна. Намагався щось зробити попереду Довбик (його, навіть доволі втомленого, С.Ребров не наважився міняти на зовсім “ніякого” нині Яремчука, в той час як інший форвард – Ванат – зовсім випав з гри). Українці  вирішили, мабуть, різною мірою тішити своїх прихильників по “круглих” відтинках ігрового часу:  На 70 хв. Мудрик смачно пробив здалеку, однак страж мальтійських воріт відвів загрозу. Проте на 85 хв. він виявився безсилим перед пострілом Михайла в кут, зробленим після стрімкого зміщення з лівого флангу в центр. 3:1 – і залишок гри можна було спостерігати без усяких валідольних думок. На той час у Лондоні Кейн і партнери з таким же рахунком перемагали Італію, ще раз помстившись “макароннникам” за поразку в фіналі Євро-2020 (чи 2021) і посприявши цим самим і нам. Зараз збірна України – на другому місці в групі, але ситуація складається так, що 20 листопада удома (тобто, в німецькому Леверкузені), швидше за все, доведеться обов’язково перемагати італійців. Незаперечним фактом є те, що це – дуже й дуже непроста справа. Однак іншим фактом є те, що Італія пропустила два чемпіонати світу поспіль. І нічого – футбольний світ від цього не перевернувся.    

Втім, якщо Україні й не вдасться посісти друге місце в групі, то щоб отримати гарантоване місце у  play off кваліфікації завдяки позиції у рейтингу Ліги націй, треба сподіватися на вихід на Євро-2024 напряму Сербії чи Ізраїлю. Сербія дуже близька до виконання цього завдання, тому ймовірність потрапляння України до  play off  теж дуже висока.