Президент Фінляндії схвалив пропозицію уряду про надання Україні чергового пакета військової допомоги на суму близько 95 мільйонів євро. Він стане 19-им за ліком з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року.

Повідомлення на сайті новин наштовхнуло на роздуми. Зокрема, стосовно того, що є спільного між Україною і Фінляндією? Здавалося б, крім розташування  обох країн у Європі, практично нічого іншого знайти не можна. Ні, напевно, трохи брешу: і в українців, і, як це трохи не здається дивним, у фінів є доволі сильна прихильність до алкоголю – кляте зілля у “Країні тисячі озер”, можливо, створює не такі побутові й медичні проблеми, як у нас (і тим більше – як у спільного східного сусіда), але все ж є причиною доволі значного числа випадків передчасної смертності.

Ага, отой східний сусід (нехай не на ніч буде згаданий) теж постарався створити спільність між Ukraine і Suomi. Спільність у притаманному йому  своєму ведмежому стилі: з інтервалом у майже 82 роки поліз з війною на фінів і на нас, українців. Причому, і в першому, і в другом у випадку – з високою і виключно благородною метою: у 1939 р. Сталін запалився ідеєю “отодвинуть границу от города Ленина” і задля цього влаштував провокацію з начебто обстрілом фінською стороною території СРСР. А у 2022 р. його гідний спадкоємець Путін вирішив, за його словами “завершить войну” і “защитить русскоязычное население Юга и Востока Украины”. Дещо пізніше, щоправда, у його виступах з’явилися наративи про Петра І и скромні натяки на себе, рідного, як на “собирателя русских земель” – саме той випадок, коли приховувані до певного часу злочинні задуми перестають бути таємними і проголошуються відкрито і цинічно.

Про це можна говорити довго, але метою цієї публікації є інше, а саме:  чому Фінляндія і Україна (навіть та, довоєнна, і, та більше, нинішня) так різняться в тому, чим визначається гідне життя сучасної цивілізованої людини?

Фінляндія входить в першу десятку найбагатших країн Європи, має дуже високий рівень соціального забезпечення, правової прозорості, безпеки та економічного розвитку. Водночас  тут дуже низький рівень корупції та бюрократії, чудова екологія, одна з найкращих систем освіти.

Середня тривалість життя в Фінляндії складає 82 роки (у жінок – 84 роки, у чоловіків – 79 років). В Україні ж середня тривалість життя жінки становить 78 років, а чоловіка – 68 років.

З року в рік Фінляндія посідає перший рядок в Міжнародному індексі щастя. Можливо, все це через те, що фіни цінують прості життєві радощі – чисте повітря, чисту воду, прогулянки в лісі – й уміють ними насолоджуватися. Пригадую, Юрій Стоянов, учасник популярного колись гумористичного  дуету “Городок” розповідав про свої дивні враження при переїзді з Росії в Фінляндію: як тільки  перетинаєш кордон, кудись дивовижним чином зникають комарі, полчища яких  тероризують росіян на їхній території. Відчуття фінів себе щасливими не в останню чергу визначається меншою підставою для звичайної людської заздрості: тут суттєво нижча, в порівнянні з іншими країнами, різницею між найбільш високооплачуваними і  найбільш низькооплачуваними працівниками.

А ще тут прийнято дотримуватися законів, а високий рівень життя і добробуту в країні пов’язаний, в першу чергу, з поведінкою її жителів. Або ж, якщо хочете, з їхнім менталітетом. Чому українці, можливо, прочитають усе написане вище з відчуттям заздрощів? І чому про все те, що мають фіни, нам доводиться лише мріяти (в футболі, щоправда, досі ми їх обходили)?

Тому що наш менталітет кардинальним чином різниться від фінського і наполегливо тягне нас не у Європу, а в… дещо інше, не дуже пристойне місце, що  на мові наших нинішніх ворогів з отією Європою добре римується. Ми нарікаємо на нього, проклинаємо його, але все одно – чинимо так, як він нам диктує…