Впродовж двох років повномасштабного вторгнення росії в Україну намагався більш-регулярно фіксувати висловлювання причетних до оборони країни осіб і військових експертів – можливо, не без капосного бажання впіймати їх на помилкових передбаченнях. Хоча робити прогнози – справа, як відомо невдячна і у спорті, а вже в тому, що стосується найбільшого військового конфлікту в Європі з часів Другої світової війни – вже зовсім непевна. І все ж, і все ж…. Нині, в стані на межі між певним розчаруванням і доволі сумною зловтіхою наведу дещо з цього свого архіву – в часовій прогресії.
Починалося все, можна сказати, “за здравіє”:
“Начальник Головного управління розвідки Кирило Буданов заявив, що до кінця року (2023) українські військові мають зайти на територію окупованого Криму. “Ресурсів у росії для ведення нормальної війни є на 12 місяців”, — сказав він в інтерв’ю. Начальник військової розвідки впевнений, що війна завершиться поверненням усіх територій України”.
“Війна з росією до середини серпня досягне переломного моменту та завершиться до кінця року. У росії вже відбувається переворот з метою повалення путіна, який хворий на рак і ще на кілька важких захворювань та перебуває в поганому психоемоційному та фізіологічному стані….Перелом буде у другій половині серпня. До кінця цього року буде завершено більшу частину активних бойових дій. В результаті ми відновимо українську владу на всіх наших теренах, які ми втратили, включаючи Донбас та Крим” (Кирило Буданов).
“Українська влада має реалістичний план, що здатний змінити перебіг війни, та поділилася ним з партнерами, – про це заявив журналістам у Мадриді прем’єр Британії Боріс Джонсон і додав – вони справді бачать шлях, як змінити динаміку війни цього року, навіть у найближчі місяці. І тому тепер важливо допомагати, наскільки ми можемо, щоб Україна втрималася”.
“Війна з Росією закінчиться до кінця весни… українські сили можуть повернутися в Крим до кінця грудня.” (заступник міністра оборони генерал-майор запасу Володимир Гаврилов).
Україна вже перетнула межу, коли можна було очікувати “найгірший сценарій” розвитку війни з Росією. До кінця цього року відбудуться серйозні зміни на полі бою на користь України… Я сподіваюся, що цього року ми побачимо контрнаступ, і він буде успішним” (екс-міністр оборони Олексій Рєзніков).
“Чекаємо до першої декади червня — точно будуть прориви. Це в рамках загальних наступальних дій. Прориви можуть бути протягом днів-тижнів максимум. На глибину 20−30 кілометрів із руйнуванням ліній фронту. Це 2−3 лінії оборони рф, які однозначно будуть зруйновані…. Задум Головкома побачимо одразу по тому, як будуть формуватися прориви” (військовий експерт Роман Світан, 24 травня 2023 р.)
Після усього цього (і багато чого іншого) можна б, в передчутті таких бажаних змін, взяти – й осушити до дна бокал шампанського. Або ж, для меншого пафосу, пів склянки горілки. Але – відкладемо вбік повні фужер і склянку і почитаємо далі – в тій же часовій прогресії. Прочитане може: а) трохи відбити апетит; б) породити бажання випити не ритуальні бокал чи пів склянки, а напитися “до положення риз”. Отже – трохи “за упокій”:
—————————————————————
“Так само, як і в Першій світовій війні, ми досягли рівня технологій, який ставить нас у глухий кут… Глибокого і красивого прориву, швидше за все, не буде“, – повідомив Валерій Залужний.
“Ворог забезпечений величезною кількістю мін. Є місця, де на один квадратний метр є з десяток мінних засобів різних видів… Навіть військові з досвідом говорять зараз, що перед нами – нереальна кількість мін, а просування по замінованій ділянці – це дуже повільна справа. Виходить група, по ній починає працювати все – від кулеметів до мінометів, артилерії, дронів-камікадзе… , У використанні дронів Україна спершу пішла вперед, якщо порівнювати з ворогом. Проте Росія швидко перелаштувала та значно розширила своє виробництво, що змусило українських волонтерів бити на сполох. Росіяни вже виходять на щомісячне виробництво FPV-дронів у 45-50 тисяч, тоді як в Україні темпи поки повільніші ” (доброволець на фронті).
“Багато скептиків воліли не ділитися власними сумнівами щодо тріумфального контрнаступу – оскільки розуміли, що скепсис можуть розцінити як “зраду” та “роботу на ворога”. Натомість бравурні прогнози про деокупацію Криму вже за кілька місяців не загрожували нічим і заповнили наш публічний простір. Коли жоден із цих прогнозів не виправдався, ми отримали масову фрустрацію. За підсумками 2023 року Україна не зазнала воєнної поразки – фактично йдеться про нічию. Але на тлі непомірно завищених очікувань нічию почали сприймати як програш, і тепер багато наших співвітчизників перебувають у депресії та посипають голову попелом”.
“Замість двох моделей, цілком прийнятних для середньостатистичного обивателя – “Тяжко, але недовго” та “Довго, але чим довше, тим легше” – перед українцями вимальовується третій варіант: “Довго і чим довше, тим важче”. Ніде правди діти, це не сприяє підтримці високого морального духу в масах” (Михайло Дубинянський, публіцист).
“Американці використовують весь спектр порад найславетніших воєначальників людства усіх часів. Включно з втягуванням ворога у виснажливу війну з іншими державами задля послаблення ворога чужими руками, за рахунок чужих життів і без втрат для себе. Бо якби США хотіли – вони б зупинили цю війну за тиждень”.
“Два роки українців через медіаканали заспокоювали та підбадьорювали, обіцяли швидкий захід у Крим, вихід на кордони 1991 року і не прогнозували нової мобілізації. Ця державна пропаганда була настільки масштабною й одночасно комфортною, що суспільство залюбки в неї повірило. І коли в один момент в життя громадян, заспокоєних єлейними спікерами “марафону”, увірвалась важка реальність із потребою мобілізації 500 тисяч, то у суспільства стався інформаційний шок. Виявилось, що мобілізація потрібна не для походу на Москву, про який часто говорили на “марафоні”, а щоб принаймні утримати нинішній фронт. Такий разючий дисонанс став однією з причин, чому в суспільстві піднялося ціле цунамі хейту в бік усієї політичної та військової верхівки…Крім того, немає конструктивної комунікації щодо навчання, підготовки, забезпечення і всього того, що дозволить не дивитись на мобілізацію як на квиток в один кінець. (Роман Романюк, Роман Кравець).
Тепер – відгук у соцмережах, якому дуже важко опонувати:
“Порятунок України не у великому війську, а в заможній, справедливій та правовій державі. А сильне військо – це вже наслідок такої держави, у якій громадянин відчуває справедливість та знає, що держава ніколи не кине його без допомоги. У бідній та безправній країні не може бути сильного професійного та мотивованого війська.
А із справедливою та правовою державою вбачаються великі проблеми.
Ось буде перемога… а далі? Пустий бюджет, корупція, відсутність правосуддя як такого… І будь-яких реальних надій, що в досяжному майбутньому це може змінитися. Звідки взятися сильній професійній армії у такій державі?”
І ще один – стосовно мобілізації: “Чому бояться йти до армії? Бо справедливості нема… Маєш гроші- не йдеш воювати, не маєш – йдеш. Бо ніхто не надихає своїм прикладом… бо обманюють на кожному кроці… бо обіцяють і не виконують…”.
—————————————————————
То, може, таки проср-ли державу за 30 років усі Президенти вкупі з усіма скликаннями Верховної Ради, якщо тепер констатуємо, що вона не є ні правовою, ні справедливою? І, якщо відштовхуватися від наведеної вище думки, через згадані причини просто не могла мати надійного захисту від можливої і, як тепер виявилося, зовсім не фантастичної загрози? Трималися від початку війни і тримаються зараз наші хлопці на фронті мужньо і самовіддано, поступаючись ворогові в масиві озброєння; волонтери допомагають, як можуть, а от медійний супровід війни, всі оті “марафони” таки зробили суспільству “ведмежу послугу”, дезорієнтувавши його і навіявши думку про недалеку перемогу наявним контингентом ЗСУ. Тепер ось, виявляється, треба ще пів мільйона і зовсім не для переможного маршу на Москву. Варварська орда плюндрує, спалює Україну; значної частини боєздатного війська, здатного дати їй відсіч, уже немає; розхвалена рік тому “допомога всього цивілізованого світу” виявилася настільки вагомою, що нині нам катастрофічно не вистачає снарядів, через що доводиться залишати позиції, і ми канючимо їх наче жебрак у підземному переході милостиню, попутно докоряючи західним країнам за їхню “демократичну повільність”. Або ж, якщо гостріше, “західну атрофію”. Он Іран начебто передав росії 400 балістичних ракет, щосили підтримує Путіна близька йому за духом Північна Корея, і наші військові аналітики уже прямо говорять про “беззубість Заходу”. Словом, на горизонті миготить таке… про що й думати не хочеться, а ви все визначаєте рейтинги (з прикидкою на наступні президентські вибори – треба ж комусь буде гордо підняти булаву!). Один, у однострої і з доглянутою неголеністю на лиці втомлено робить закиди на адресу тих, хто “розхитує ситуацію”. Другий, з виразом обличчя актора-трагіка повідомляє, що його не випустили за кордон, а дві фотогенічні найближчі помічниці поряд в унісон скрушно кивають головами. Шановні, ви не припускаєте, хоча б в страшних снах, що може настати момент, коли просто не буде за що гризтися і що ділити? Увесь вищий командний склад армії дружно відправляють… дідько знає куди, а йому на зміну – наче на вахту десь на нафтовій свердловині – заступає “друга зміна”. Як це має сприйматися суспільством? Як провал “першою зміною” дворічного циклу війни? А попутно – затято гризетеся з сусідами (вельми своєчасно, чи не так?). Ну, і як звикле, крадете і розкрадаєте все “по-великому” і “по-малому”…
“Чорт забирай, може таки взяти й напитися?”, – виникає вже зовсім занепадницька думка. Але майже одразу потрапляє на очі ще один коментар у соцмережах: “Не скигліть, все буде добре. Будуть і снаряди, і дрони, і літаки. Так, виникають складнощі з поставками, а це вказує на те, що путін теж не спить, агентура не один день формувалася, тому й важкувато на деяких ділянках. Але Захід і Білий Дім хоч і важкі на підйом, але маховик уже запущено, тому ми, з їхньою допомогою переможемо. Бачте, у нас флоту немає, а ми якось рашкині 25 корабликів тю-тю до кобзона. Та понад 400 тисяч живої сили туди ж, та танків 6526, та ББМ 12410, артсистем 9916, та РСЗВ 999, та літачків 339, та гелікоптерів 325, засобів ППО 682. Якось же наші ЗСУ це зробили!!! Слава Україні!”
Отож, во славу ЗСУ, наразі переб’юся міцним чаєм – для бадьорості…