Для кращого розуміння теми раджу згадати “Jurassic Park” Стівена Спілберга.

Там не раз траплялися сцени, коли здоровенна хижа тварюка кидалася на теж хижу, але меншу за розмірами і, відповідно, з меншими шансами на перемогу в смертельній гризні. Для людей, які волею нещасливого випадку опинилися тоді на території, де розгулялися на повну доісторичні чудовиська, небезпечними були і ті, і другі, тому особливої симпатії не викликали ні могутній тиранозавр T-Rex,  ні менші й слабші за нього велоцираптори – дарма, що люто жерлися між собою…

Ця моя думка може здатися навіть святотатською, але…не виключаю, що є на Заході люди, які розглядають війну між Україною і Росією приблизно так, як описані вище епізоди з кіноблокбастера. Мовляв, воюють між собою держави, які, за великим рахунком, недалеко втекли одна від одної, тісно об’єднані такими спільними для обох незугарними родовими плямами, як тотальна корупція і відсутність навіть натяку на законність і справедливість в суспільстві. Безумовно, справедлива війна проти російської агресії – явища,здавалося б, неможливого і немислимого в ХХІ сторіччі – неминуче створює навколо України образ держави-жертви, якій, за всіма цивілізаційними, християнськими і ще там  якими уявленнями про Добро і Зло треба допомагати. Що Захід, зрештою, й робить, хоча й не так об’ємно і оперативно, як нам цього хотілося б. Однак чи стало українське суспільство в час суворого випробування (залишу осторонь подвижництво волонтерів) більш свідомим, організованим, згуртованим? Багато що, зокрема, масова “п’яна” їзда за кермом автівок (поліція лише констатує, що кількість ДТП в порівнянні з минулим роком зросла) свідчить на користь того, що не стало. Або не хоче саме, або   не має сили за умов рахітичної демократії. А стійкість і впертість наших вояків, їхня бойова майстерність видаються мені радше проявом вміло організованої військовим командуванням злості й чоловічого самолюбства, які прагнуть довести непрошеним зайдам, що ми не гірші й не слабші за них, і що на їхні феноменальні нахабство й жорстокість знайдуться засоби адекватно відповісти. Водночас наважуся припустити, що про захист власне української держави як синоніму влади і всіх пов’язаних з нею явищ вони думають не так щоб дуже і зовсім не в першу чергу. Бо тоді може ненароком виникнути майже зрадницька думка, що ти постійно ризикуєш своїм життям задля табунів ненажерливих ділків, які не соромляться збагачуватися на війні:  воєнкомів, митників, чиновників (столичних і містечкових). І які схильні зчиняти страшенний патріотичний гвалт про “політичні мотиви” й “підставу”, коли їм раптом візьмуть і прищемлять хвоста (якщо діють надто вже нахабно, або ж, чого доброго, забудуть табличку ділення).

Складається враження, судячи з поліцейсько-прокурорської статистики (яка, вочевидь, відображає лише верхівку айсберга), що цієї публіки в нас – достобіса й ще трохи.  Вони – теж Україна, тому що часто верещать від її імені й виспівують гімн з патріотично притиснутою до грудей у вишиванці рукою. Напевно, з надією вкотре обдурити не такий вже й мудрий український простолюд, якому локшини на вуха можна навішати скільки завгодно. Нещодавно одне місцеве видання надіслало інформаційний запит у міську раду щодо зарплат, премій та інших доплат працівників, отриманих за перший рік повномасштабної війни. Реакції довелося чекати довгенько; у морі канцелярського словоблуддя пересічній людині можна ненароком і потонути, однак прямої відповіді редакція так і не дочекалася – як зазначалося, виключно з благородного бажання не допустити “маніпулювань громадською думкою, нагнітання незадоволення на ґрунті майнового чи соціального стану…”. Зрозуміли, шановні? Якщо ні, то це ваші проблеми.

Із Заходом такі вправи вдаються значно важче. І там добре бачать, що таке, приміром, боротьба з корупцією, а що – її імітація, продиктована бажанням замилити очі. Тому й, мабуть, обережність Заходу в підтримці України (яка, на жаль, обертається для нас численними людськими втратами) продиктована не лише бажанням уникнути ескалації з Росією, а й зрозумілою недовірою до нашої політики з подвійним, а то й потрійним дном.

Тому й розглядає частина “західняків” українсько-російську війну як описані на початку сцени з “Парку юрського періоду”…