Україна – Естонія: 1:0

Зустріч з прибалтами в Запоріжжі була першою для збірної в цьому місті й запам’ятається передусім, мабуть, тим що в такому складі та ще й при такій кількості дозволених замін нашій головній команді не доведеться грати. Принаймні,  в офіційних матчах. Тим більше таких, що матимуть вирішальне значення. 

“Коли створюються моменти, то їх треба реалізовувати”, – такий був перший висновок після гри, зроблений Андрієм Шевченко у студії “Головна команда”. Судячи з того, як наші футболісти і тренери раділи голу, забитому Безусом зі штрафного вже в доданий час, нічийний рахунок у їхні плани не входив – навіть з урахуванням товариського статусу матчу і того факту, що постала наша збірна не в тому вигляді, який мала у пам’ятних переможних поєдинках з Сербією і Португалією. Звичайно, можна намагатися знайти за допомогою якоїсь лупи схожість ігрового стилю збірної Естонії та нашого наступного (і останнього) суперника в кваліфікації до Євро-2020 – тих же сербів,  але… схожі вони приблизно так само, як естонський лікер Vana Tallinn і сербська ракія – ніби те й друге алкоголь, але п’ється зовсім по-різному. Отож, в даному випадку можна сказати, що зіграли спаринг з тим, кого… вдалося знайти.

Це, однак, зовсім не повинно применшувати стійкості та впертості естонських футболістів, які не дуже були схожими на безнадійних аутсайдерів своєї відбіркової групи до Євро-2020 і групи у Лізі націй.  Ще перед грою А. Шевченко поділився думкою про майбутнього суперника: “Естонія непогано обороняється, намагається будувати вихід з оборони за рахунок передач,  непогано грає при  стандартних положеннях. Треба побоюватися її контратак…”. Як до речі, було прізвище одного з тих, хто мав побоюватися цих контратак – голкіпера збірної України? За перший тайм його можна було й забути, а коментатор навіть поспівчував Луніну (мова про нього), щоб у стража українських воріт, бува, не захололи м’язи. Воно, зрештою, було б не дивно – збірна Естонії, забувши про згадані А.Шевченком виходи з оборони за рахунок передач і про контратаки, яких треба було побоюватися, цілком зосередилася на обороні й таки зберегла нулі на табло після перших 45 хвилин.

Другий тайм приніс цілий ряд замін у нашій команді, що дало змогу вболівальникам побачити і перспективного опорного хавбека з “Зорі” Іванісеню, і Шведа, котрий намагався загострювати ситуацію на правому фланзі, і те ж саме знайоме ще з першої половини намагання наших футболістів численними передачами вивести когось на завершальний удар. Цього не вдалося, а натомість довелося згадати передматчеві слова А.Шевченка про загрозу, яку можуть нести контратаки естонської збірної. Зокрема, знайомий нам з тривалих виступів за “Карпати” Зеньов зумів завдати небезпечного удару з центральної зони, а в іншому епізоді Шабанов блокував удар гравця гостей, який перебував на досить зручній позиції. І коли вже здавалося, що всі зусилля українців, як це часто буває в сферах поза футболом, підуть в пісок, стався отой самий штрафний удар Безуса, і м’яч, підкоригований в польоті головою того самого Зеньова, знайшов заспокійливий для нас притулок в сітці воріт естонців.

Що ж, ми знову побачили приємну тенденцію наших клубів останнього часу (а тепер – і збірної) –  виривати потрібний результат на останніх секундах. Побачили найближчий резерв, який, загалом, справляє непогане враження. І вкотре переконалися, що навіть величезна ігрова перевага без хоча б одного-однісінького гола нівелює враження від гри – так само, як отой один забитий гол його поліпшує.

Отже, збірній України в нинішньому вельми вдалому сезоні залишилося зробити завершальний акорд – вдало провести виїзний поєдинок проти Сербії 17 листопада. Його сценарій і багато дійових осіб (з нашого боку) обіцяють бути іншими, ніж вчора у Запоріжжі.

Ігор Дуда