Зізнаюся: належу радше до законослухняних обивателів, ніж до бунтівників, і волію дотримуватися правил і законів – мабуть, від усвідомлення того, що оті закони і правила створюються для того, щоб привнести в життя соціуму хоч якийсь порядок і організованість. Зайве казати, що така позиція не є домінуючою в нашому суспільстві – в ньому немало тих, хто просто “плєванто на законо”, або ж, ще гірше, перекроює його на свій лад і підлаштовує під свої захцянки. Тому ті, котрі, приміром, сідають п’яними за кермо, викликають особисто в мене щось дуже схоже на ненависть; те ж стосується корупціонерів різних мастей – хоч і заявив нещодавно Президент, що з цим у нас “все чисто” (та ну!).

Втім, самокритично зізнаюся “во гріху”: днями відверто зрадів, що закон порушується. Більше того – виступив одним із порушників. Склад мого злочину полягав у тому, що  у… одному людному місці купив з рук два пучки черемші (вона ж цибуля ведмежа, вона ж дикий часник). Багато хто в цю пору на порозі весни любить поласувати салатом з неї й раніше купував її без докорів сумління й не озираючись навколо. Аж ось раптом цього року з подачі Держекоінспекції запроваджено ваговиті штрафи за торгівлю (від 340 до 1700 грн. з конфіскацією товару). Ось так – у Червону книгу черемша була внесена ще у 1980 р., але аж тепер екологи, “зелені” та влада протерли очі та мізки і вирішили, що для захисту ведмежої цибулі оту владу на часі застосувати. Мотивація звучить досить серйозно: “Масовий збір та продаж черемші призводить до послаблення, а у невеликих місцезростаннях – до повного пригнічення насіннєвого поновлення. Це в свою чергу веде до генетичного виродження“.

“Послаблення”, “пригнічення”, “виродження”, – важкі й не дуже приємні для вух слова (за винятком хіба що якби ці всі процеси  відбувалися нині з росією). Проте у конкретному випадку з черемшею наважуся припустити: навряд чи це викличе повальні схвалення і підтримку як з боку тих, хто вирощує і продає смачненьку рослину, так і з боку її споживачів. Якщо на продавчинь ранніх пролісків позираю несхвально – шкода все-таки гарненькі, ніжні квіточки, за які, до того ж, деруть втридорога, то у випадку з диким часником, думками, вочевидь, керує шлунок. Його диктат якось природно асоціюється із зажерливістю чи, як мінімум, вдоволенням гастрономічних потреб, отож важко очікувати навіть від законослухняних осіб, що вони відмовляться від звичного сезонного доповнення до раціону. А торговці – від якого не якого поповнення сімейного бюджету. Що це справді так, можна було побачити на місці, де я здійснив протизаконний акт купівлі. Декілька жіночок спокійно перемовлялися між собою, сидячи поряд і виставивши свій свіжо-зелений крам на загальний огляд. Згадавши про заборону, я озирнувся, однак не побачив ні поліцейських у чорній формі з “Фортами” у кобурах, ні осіб в цивільному з примруженими очима, які, здається, просвердлюють тебе наскрізь. Закон (в тому числі, як у цьому випадку, не дуже мудрий) у нас не квапиться бути виконаним. Чим і скористався. В чому щиросердно зізнаюся, можна сказати, приходжу з повинною – з надією на поблажливість (вік, забудькуватість, весняний авітаміноз і т. д.).

Хоча не можу стовідсотково гарантувати (і, напевно, не лише я), що за період торгівлі черемшею (цибулею ведмежою, диким часником) не стану рецидивістом…