Вчора, у День працівників агропромислового комплексу, в Тернополі спекли найбільший в Україні коровай вагою 1560 кілограмів. Але мирно поділити його не вдалось – жіночки, щоб отримати кусок короваю, не зважали ні на маленьких дітей поряд, ні на натовп, який і собі хотів кусень хліба.

Представник Книги рекордів України вручила почесний сертифікат голові Тернопільської ОДА Валентину Хоптяну, в якому засвідчується факт існування рекордного за розмірами короваю. Прикрашений він був гронами калини, а випечений за старовинним рецептом. На його виготовлення пішло 1050 кілограмів борошна, 2080 яєць, 210 кілограмів цукру, 360 кілограм молока, 90 кілограм масла, 46 кілограмів дріжджів та 20 кілограмів солі.

Як тільки оголосили, що коровай-гігант зараз почнуть по куску роздавати, тернополяни з мирної публіки, яка досі спостерігала за театралізованим дійством, перетворилися на неконтрольовану масу.

– Обережно, тут дитина маленька, – кричала перелякана мама малолітньої дівчинки, але її ніхто не чув – всім закортіло відхопити собі кусок солодкого хліба.

Чекати, поки наріжуть однакові куски (а вони були дійсно великі, – авт.) люди не захотіли. І байдуже, що спочатку мали роздати коровай дітям-сиротам та вихованцям інтернатів. Першою руками вчепилася за велетенських хліб якась бабця, а інші, перелякано теж і собі почали лупати шматки, більші за дві великі буханки хліба.

– Боже, ніби голодомор 33-го року, – говорив чоловік, який з велетенськими очима спостерігав за діями інших. – На весіллях, то короваю не хочуть брати, тільки пляцків, а тут ніби в житті нічого не їли!

Бути всередині натовпу було, справді, страшно – зі всіх сторін люди пхалися поближче до короваю. Тим часом, бабці напихали повні кульки того хліба та ще й під руку, що не влізало ставили.

За декілька хвилин від 5-тиярусного короваю, що мав в діаметрі 4 метри, не залишилось і сліду. Останні крихти в торбинки згрібали безпритульні. Але, навіть наостанок, деякі жіночки в дорогих дублянках не хотіли ділитися з бездомними і доїдали прямо на місці те, що бачили.

– Та дайте бідним щось зібрати, – кажу дамі середнього віку, яка дожовувала кусок короваю.

– Най йдуть на роботу, то й не будуть тут ходили, – фиркнула та.

Лілія КУЛЕНИЧ, ДОБА