Терликаю в четвер (чи то в п’ятницю) театральним майданом на роботу. Дивлюся – ближче до відштукатуреного будинку, попри який через браму колись ходили до «Жені-Женічки», хлопці бруківку колупають. Пройшлася я повз них, позиркала на дзюрки. «Хм, – думаю, – бруківку будуть зривати чи шо?».

.

Нині зранку дивлюся, аж біля парканчику, неподалік від того «колупаного» місця лежить гірка бруківки. Підходжу ближче, розглядаю – та це ж та побита, пощерблена кладка, про яку так розписували фотографували прес-служби місцевих партосередків. А минулого тижня он як тихенько робітники вишпортали її нещасну, а натомість уклали нову і ціленьку.

Втихомирили шкандаль із бруківкою. Тепер цікаво, що нового з’явиться в місті. Он дорога біля комбайнового заводу – яма на ямі. Якщо автобус добре розігнати і набити пасажирами, то на тому відрізку дороги людина може дістати струс мозку. Або, як мінімум, головний біль. Останній довелося пережити власною персоною, адже водії в нас навіть старшого віку не завжди вчасно на гальма, виявляється, тиснути вміють. Оце є проблема. А то причепилися до маленької пощербленої бруківки, від якої навіть каблука не зламаєш. Настріляємося ж ми горобців із гармати!

Віра Перун