У житті всього інтернаціоналу “жаждущих і страждущих”, які прокидаються зранку з важкою “після вчорашнього” головою і з надією знайти за що “поправитися”, бувають дні, коли здається, що все – життя на цьому закінчиться. Вони трапляються тоді, коли їхні країни, змучені безуспішною боротьбою з проблемами, яких завдає явище під назвою “зелений змій”, оголошують нещадну боротьбу з ним, або ж “сухий закон”.

Для армії п’яничок “страны советов” такий чорний день настав 6 травня 1985 р., коли набрала чинності постанова ЦК КПРС “Про заходи з подолання пияцтва і алкоголізму”. Спершу влада тішилася збільшенням загальної тривалості життя, зниженням рівня злочинності й підвищенням народжуваності, але потім…  Потім несвідомі радянські громадяни почали скуповувати в магазинах увесь цукор для самогону а також одеколон, лак для волосся і навіть рідину для очищення скла. В аптеках просто “змітали” всі спиртові настоянки. Словом, у хід пішло практично все, що горить; народ при цьому масово труївся і проклинав тих, хто цю “тверезість” влаштував…

Між тим, “мінеральний секретар” ЦК (як називали Михаїла Горбачова в ту пору) і його соратники в проведенні антиалкогольної кампанії мали можливість врахувати досвід США у цій сфері. Врахувати і зробити висновки.

За 233-річну історію Конституції США до неї було внесено лише 27 поправок, і одна з них, Вісімнадцята, була прийнята саме цього дня, 29 січня 1919 р. Вона, серед іншого, забороняла виробництво, перевезення і продаж спиртних напоїв. Можна уявити, що відчули тоді палкі шанувальники кукурудзяного “бурбону” і шотландського віскі. Як і через майже 70 років у СРСР, американські прихильники “сухого закону” презентували його як перемогу моральності, духовного і фізичного здоров’я. Однак серед широкої (в тому числі й питущої) громадськості антиалкогольні заходи були вкрай непопулярними. До того ж, вони завдали суттєвої шкоди національній економіці і спричинили різке підвищення рівня і просто таки розквіт організованої злочинності – так званих “бутлегерів”, які казково багатіли на контрабанді алкоголю і торгівлі ним в обхід податкової служби – цієї “святая святих” американського істеблішменту. Згадайте, як у культовому фільмі “Якось в Америці” група хлопчаків-голодранців, “провернувши” контрабандну операцію з доставки партії алкоголю, одразу ж обрядилася у елегантний одяг, що був свідченням зростання їхнього статусу. Не доводилося чути, щоб американські п’янички вживали щось із описаного вище асортименту радянських “алкашів”, однак відмовлятися від улюбленого трунку, попри показові рейди поліції, розбивання бочок та виливання “оковитої” в каналізацію, у них потреби не було. За даними мінюсту США, “невиконання закону” в штаті Нью-Йорк складало 95%, а на протилежному узбережжі, в регіоні Сан-Франциско – 85%. За загальним висновком, замість того, щоб очистити суспільство, “сухий закон” кинув його в глибоку прірву корупції. Він посадив на трон і дав можливість царювати Аль Капоне і подібним типам.

Щоб усунути це непорозуміння, знадобилася ще одна – Двадцять перша поправка до Конституції США, яка була прийнята під тиском громадськості і в грудні 1933 р. відмінила “сухий закон”.   

Не дуже оптимістична виходить картина й може здатися, що боротися з цим злом – безнадійна справа. Коли бачиш групи “тінейджерів”, які цмулять з пляшок пиво, усілякі тоніки чи й щось міцніше; коли черговий моторизований “відморозок”, у якого проміле алкоголю “зашкалюють”, накоїть біди на дорозі, інстинктивно виникає бажання ввести отой самий “сухий закон”. Досвід найбільших країн світу ніби доводить, що ефекту від нього не буде. Та й нібито законослухняні фіни, доводилося чути, так і норовлять дорватися до Санкт-Петербурга, щоб вже там  “відірватися по повній програмі”…

Але ж щось робити таки треба…

Ігор Дуда