“Поки товстий схудне, то худий здохне”, – спадає іноді на думку, коли чуєш і читаєш повідомлення про маси російського “м’яса”, яких викошують наші бійці на лінії зіткнення і, які, попри це, продовжують сунути на нас із фанатизмом зомбі з американських трилерів.

Те, що в “рашки” значно більший людський ресурс, було відомо давно, і це було однією з безсумнівних і головних умов задачі, яку доводиться і ще довго доведеться вирішувати ЗСУ та іншим підрозділам. Не раз доводилося чути (останнім часом – дедалі частіше), що нашим козирем на полі бою повинні стати кращі технології і, мабуть, більш прогресивна тактика. Остання, можна припустити, теж має немаловажне значення. Приміром, у Вікіпедії можна прочитати, що під час так званої “великої вітчизняної” німецькі війська в тактичному відношенні переважали своїх противників (тобто – прадідів і прапрадідів тих, кого послали нині “денацифікувати” Україну). І що в тому випадку, якщо підрозділи в основному зберігали свій особовий склад, техніку, озброєння і не відчували нестачі в боєзапасі, вони успішно вели бойові дії навіть при співвідношенні сил 1:5. Такі показники, вочевидь, досягалися завдяки тривалій бойовій підготовці, що велася з типовою німецькою педантичністю й дисциплінованістю.

“Тривала підготовка” – це, мабуть, не 3 місяці, протягом яких проходять вишкіл більшість наших призовників – не кажучи вже про кричущі випадки, коли рекрутів посилали на передову (і майже на вірну загибель) через тиждень після призову. Нині доводиться чути про зміни в системі мобілізації: рекрутинг, врахування особистих побажань і таке інше – для підвищення вмотивованості призовників. “Врахування особистих побажань” – нечуваний лібералізм під час війни, який, як неважко спрогнозувати, обіцяє поповнення числа писарів, інтендантів, кухарів, комп’ютерників – словом, тилових героїв. Чи поповнять обіцяні зміни лави тих, котрим доведеться місяцями мокнути і мерзнути в окопах на “нулі” – важко сказати. Наразі ж видається очевидним (а з точки зору законослухняного обивателя – просто необхідним), щоб держава не обмежувалася і, тим більше, не робила головну ставку на оті самі персональні “захцянки”, а енергійно взялася за табуни повнолітніх бовдурів, які регулярно вправляються у мордобої, дрифтингу на автівках та інших віддалених від війни заняттях. Хоча б з точки зору власного самозбереження Україна просто МУСИТЬ дати їм зрозуміти, що провести життя у розвагах і насолодах на тлі руїн, згарищ і крові НЕ ВИЙДЕ. Чи можливе таке в країні, де геть відсутні соціальна справедливість та законність і де все купується і продається – ще те питання…

В продовження теми: кому держава регулярно нагадує про обов’язок і навіть право (є привід згадати пафосний вислів місцевого функціонера, від якого, наче від придбаного в магазині Second hand одягу, відгонило не дуже тонкою демагогією) захищати її? Так вже повелося (згідно з нашою українською традицією), що це право часто надається тим, кого вдасться “вполювати” під час спільних облав (будемо відверті) працівників ТЦК і правоохоронців. На світлинах загиблих, які регулярно з’являються на сайтах і друкованих ЗМІ, годі знайти типову самовпевнено-нахабну “мажорну” фізіономію – ця публіка як жила своїм життям до війни, так і продовжує робити це зараз. Зайве казати, що мотивацію простолюду до одягнення однострою це не дуже підвищує. Звідси – численні намагання різними способами уникнути отого “права”. Як повідомив міністр внутрішніх справ Ігор Клименко, в Національній поліції наразі є 9 тисяч справ щодо ухиляння від мобілізації, 2600 з яких уже направлено до суду. І в коментарях знову ж таки натрапляєш на відомий до болю мотив: “Цікаво, скільки мажорів з тих 9000? Відповідь: ні одного. Клоуни”. Висловлю вже зовсім крамольну і навіть “зрадницьку” думку: такій державі нічого доброго не “світить” у майбутньому – навіть без “допомоги” в справі “денацифікації” та “демілітаризації” від “старшого брата”.

Втім, може я перебільшую, ще більше згущую й без того темні відтінки фарб? Он з’явилося повідомлення, що працівники ТЦК почали заходити у одну зі “святая святих” недоторканної “крутої” частини суспільства – спортзали. І навіть вручають вельми здивованим “качкам” повістки. Так, дивись, скоро почнуть навідуватися в усілякі елітні розважальні заклади для “обраних”. А то й у коридори органів влади – перевірити міцність “броні” орди чиновників різного рангу. Можливо, нужда таки примусить? Хоча сумнівно – непорушні неписані гидотні правила нашого соціуму нездатна змінити навіть кривава війна…