В суспільстві побутує думка, що у нас твориться поліцейська держава. Категорично не можу з цим погодитися. Нав’язують її нам діячі, які мають досить далеке або поверхневе уявлення про державотворення.


Дозволю собі нагадати, що поліцейськими, на мою думку, були, скажімо Португалія з Іспанією, Італія з Німеччиною 30-40 років минулого століття. З пізніших – повоєнна Аргентина з Парагваєм. Ще пізніше – Чилі. Що спільного між нами нинішніми й ними тодішніми? Я не бачу нічого.

Нам ближче – Центрально – Африканська республіка часів Бокасси, до речі, нещодавно реабілітованого. Оце була держава, а під кінець – імперія. Небувале єднання влади з народом. Любив вождь свій народ, у якнайширшому розумінні любив, як сексуально, так і кулінарно. І, як видно, народ йому віддячував тією ж монетою. Не даремно ж реабілітували. Ось з цими ми подібні. Варто б було нашим реформаторам поцікавитись братнім досвідом.

Тому говорити про будівництво у нас поліцейської держави – некоректно. Як правило, на чолі такого будівництва стоять військові. І будують вони державу, як самі розуміють. Чітко, просто і доступно. У нашому випадку неув’язочка одна виходить. Маю на увазі брак військового досвіду в основного прораба. Що з того, що головнокомандувач? Живого спілкування не було. Запаху кірзи і портянок. Хоча, тут можна і посперечатись. Щоправда з різних боків, хай буде барикад, нюхали. Проте, певний досвід є. Грішити не буду.

А так – перестарілі, ссучені “беспредельщики” при владі. Як ти не крути.

Уважуха Уркаїні! Братві – респект!

Амінь!