Для повного розуміння предмету дослідження, мусимо трішки заглибитись у хащі теорії правової науки. Принаймні, вияснимо для себе, що таке держава і логіка права.
Але для початку, дамо загальну характеристику юриспруденції, раз оперуємо такими термінами. Юриспруденція – комплексна наука, що вивчає, в першу чергу, сутнісні властивості держави і права. В свою чергу, держава являє собою найвищу форму організації суспільства, яка забезпечує захист та погодження групових, загальносуспільних та індивідуальних інтересів за допомогою того ж таки права на своїй суверенній території.
Засвоївши й усвідомивши ці ази, значно спрощується процес розуміння всього того, що відбувається у суспільному житті держави.
З метою ефективного функціонування механізму влади та реалізацією загально соціальних повноважень, держава приймає закони, тобто, рішення обов’язкової правової форми, встановлює податки. Будь-яка дія влади, за визначенням, зобов’язана бути мотивована. Не виняток і прийняття Податкового кодексу.
Це загальні правила існування будь-якої держави. Без цього її (держави) просто не існує.
Податкова система є необхідним інструментом здійснення державою своїх повноважень. Це стосується, як утримання інститутів влади ( адміністративний апарат, органи охорони правопорядку, армія), так і виконання державою своїх соціальних зобов’язань (пенсії, заробітні плати працівникам бюджетної сфери, соціальні допомоги).
Такий довгий вступ був необхідний лише для того, щоб не виникло ілюзії щодо недоцільності прийняття Податкового кодексу, цієї Малої Конституції бізнесу. Системне упорядкування цілої низки законів в царині оподаткування та адміністрування справляння податків – цілком раціональне і зрозуміле бажання влади. Це слід було робити. Але, чи у такий спосіб, як зробила це чинна влада, ще те питання. Не забути б нам про саму Конституцію.
У її статті першій чітко визначено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Тут знову необхідно зробити невеличкий відступ.
Що ж таке соціальна держава? Юридична наука (пам’ятаєте – юриспруденція) має на це свій погляд і своє розуміння. Соціальна держава – це правова держава розвиненого громадянського суспільства, що , з’єднуючи у своїй діяльності принципи свободи й рівності, соціальної справедливості, надкласовості, реально забезпечує соціально-економічні права людини.
Іншими словами, завданням соціальної держави є забезпечення реальності соціально-економічних прав (право на працю, справедливі умови праці, соціальне забезпечення, гідний людини прожитковий мінімум і т.п.) її громадян. Соціальна держава нівелює невиправдані соціальні розходження, забезпечує гідні умови існування своїх громадян, соціальну захищеність населення, беручи участь у виробництві й розподілі економічних благ, вона втручається у вільну економічну діяльність ( в інтересах усього суспільства в цілому).
Соціальна держава сприяє формуванню в країні т.зв. «середнього класу» ( частини суспільства, що забезпечена в тій мірі, коли не відчувається потреба в необхідному, але й не багата настільки, щоб це викликало в малозабезпечених верств населення намір до розділу їхньої власності).
Податкові закони саме спрямовані, чи повинні бути спрямовані на реалізацію визначених вище завдань. Але це має місце лише тоді, коли у владі представники політичних сил, що сповідують схоже до проголошеного у Конституції бачення ролі і місця держави, її органів управління у суспільному житті.
Хто ж сьогодні у владі? А сьогодні у владі олігархічно-монополістичний капітал, коріння якого у тій таки владі. Знакові постаті цього капіталу обіймають чільні пости у владних кабінетах,творять закони і контролюють їх виконання, або з-за лаштунків смикають шнурочки, спонукаючи таким чином до певних дій своїх маріонеток у владі. Такої консолідації Україна ще не бачила.
Це не команда будівничих соціальної держави, повірте. А «середній клас»для них – баласт на державному судні. Як виняток – раби на приватній галері, щоб не тратитись на пальне.
У цьому випадку поставимо собі запитання. А якого Податкового кодексу ми хотіли за цих умов? Прем’єр-міністр в одному з інтерв’ю заявив чітко і недвозначно, що прийняття даного кодексу дасть якнайширші преференції великому бізнесові і дещо ускладнить життя малому й середньому. При цьому, з палаючими очима, виговорював нам, що не хоче бачити нас сірих і убогих наймитами закордонних глитаїв. Я теж цього не хочу. Але ще більше я не хочу бути рабом у регіональних скоробагатьків. Інший, очільник Держкомпідприємництва, з надривом у голосі, доводив, що прийняття нового Податкового кодексу, чи не благо для всієї спільноти малого й середнього бізнесу. Пенсії для немічних бабусь і кусочок м’яса в борщ на її совісті. Чи так воно насправді?
І зовсім не так. Розмови навколо ставок єдиного податку якось затінили загальне навантаження на гаманець (касу) підприємця. Дійсно, відрахування становлять 20 (50)-300 (600) грн. але це без відрахувань у Пенсійний фонд (200-300грн.). Проте, захисниками кодексу не говориться ні слова щодо системи документообігу та бухгалтерського обліку, з яким самостійно підприємцю не впоратись. Тут потрібен фахівець. А це – додаткові витрати. Також варто врахувати й той факт, що кошти єдиного податку – прямі наповнювачі місцевих бюджетів. Органи місцевого самоврядування будуть поставлені перед складною дилемою – встановлювати мінімальні ставки податку, чи наповнювати бюджет. Відверто кажучи, я не знаю яким чином вони будуть виходити з цієї ситуації. Виконання передвиборних гасел взаємопов’язане з цими антагоністичними, за своєю суттю, задачами дилеми. А це – напруга у взаємовідносинах з громадою та центральною владою.
Ще одним подразником, закладеним творцями кодексу, є протиставляння підприємців, з одного боку, та пенсіонерів, працівників бюджетної сфери, соціально незахищених осіб з іншого. Підприємці не проти платити, але, коли їх виплати використовуватимуться на пенсії, місячний еквівалент яких дорівнює річному розміру пенсії пересічного пенсіонера, тоді влада зобов’язана пояснити нам подібний дисбаланс. Може і напруга спаде.
Загалом, настав час ще раз повернутись до теорії. Більш пильно і прискіпливо дослідити логіку правової сутності документу під назвою Податковий кодекс, як системного правового документу.
Логіка завершує будь-яку систему права. Та чи інша концепція права, а конкретна правова норма, чи звід норм, як довершений концептуальний документ – тим паче, стає повною та завершеною з експлікацією своєї логіки, яка дозволяє як визначити і розкрити певну правову структуру, так і визначити механізм її реалізації. Онтологічне(фундаментальне) “що” з’єднується з гносеологічним (пізнавальним) “як” саме через логіку, вона забезпечує перехід від “що” до “як” права, пов’язує їх. Причому, кожне “що” і кожне “як” має свою логіку і всі вони повинні відповідати одне одному. Неадекватна логіка накладає свій відбиток на розуміння й розкритті нового “що”і нового “як”.
Логіка права, як і логіка взагалі, неможлива поза пізнанням. Звідси – право є пізнання. Пізнання є сама сутність права. Є певна таємниця методу. Метод визначає все. Метод же права – це завжди логіка реалізації та розвитку права, в усякому випадку, певне розуміння цього розвитку. Право без пізнання перестає бути правом, бути правдою, стає несправедливим, не правом, анти правом. Регулятивність права є тільки похідною пізнавальної сутності права.
З цього можна зробити висновок, що представниками політичної сили, яка нині перебуває при владі, інший документ, з іншим розумінням процесу та методами досягнення позитивного результату був би неприроднім, тобто чужим за своєю внутрішньою суттю. Не правовим, несправедливим, анти правовим з їх точки зору.
Новостворене цією командою «що»( Податковий кодекс )перебуває у повній гармонії з «як» (методом змістовного наповнення) та шляхом його реалізації. Іншого документу й іншого методу очікувати було нереально. Це знаходиться поза їх розумінням процесу, поза їх логікою права і правовою логікою притаманною для них. Неможна засуджувати людину за те, що у неї колір очей, скажімо, зелений. Це її природній колір очей. Іншого не буде.
Звичайно, можна використати кольорові лінзи, штучно змінити колір, але від цього не зміниться їх природна суть, природна сутність. Та й триватиме такий обман недовго. Різь в очах примусить відкинути лінзи. Природа, все одно візьме своє.
Верблюд ніколи не стане сайгаком, хоч обоє й гасають по тих самих пісках.