Смердюче маргінальне болото заворушилось. Реформатори-мічурінці дореформувались до того, що ладні принести в жертву державу задля можливості порулити подовше.

.

Прелюдією до великого червоного смороду, як не прикро, стало 9 травня. Як завгодно можна ставитись до цієї дати, але влаштовувати на, в принципі, СКОРБОТНІЙ ДАТІ політичні танці не варто. Заробляти гнилі електоральні бали, нишком приторговуючи пам’яттю загиблих – доля збанкрутілих покручів, незалежно під якими знаменами вони ходять. Чи криваво-червоними, чи триколорами, прикрашеними двоголовими мутантами у позі курчатка-табака.

Замало видалося вилитого бруду на рідну державу, заговорили про федералізацію.

Спочатку заскавчали регіональні вилупки. Різні там «южнорусскіє родіни» з «єдінствами». А вже за ними – головний шакал української політики. Так званий «губастенький комуніст» зі слідами хронічного голодування на пухкенькій пещеній мармизі.

«Хазяїн» дав відмашку. Видно, справи настільки погані, що далі нікуди. Давай головний козир – федералізацію. Розривай неньку на клапті! «Чим гірше – тим краще!» – гниле гасло «федерастів». Бо, і на Донбасі, і в Галичині побачили «роботу» проФФесіоналів у всій її красі. Ще трошки такої бурхливої діяльності «геологів з завгарами», і обох – на смітник! А цього допустити коритники при владі не можуть. Та й – бояться. Бо розплата чекає. Неминуча. І непередбачувана.

Сподіваюсь, що ми мудріші і не купимось. Сподіваюсь.

Олег Мартинюк