В кінці кожного робочого тижня для людей допитливих є можливість порівняти своє бачення прожитого з точкою зору тих, кого наші медіа, та й не тільки, називають політичною елітою.

.

А нинішня еліта досить специфічна.

По-перше, як то кажуть, вийшла вся із народу. Хто з якого, щоправда. Одні – з номенклатурного середовища радянської епохи. Різні там другі секретарі й зав оргвідділами єдино правильної та молодіжного її крила. Завжди юні підстаркуваті комсомольці з пропелером в одному місці й громаддям планів в головах. Директори автобаз й начальники геологічних партій, що так і залишились з життєвою філософією на рівні часів застійного соціалізму. І так виглядає, що на останньому щаблі свого суспільно-політичного розвитку. Інтелектуального, до речі, також. Інші – ті, що проскочили у свій час, як їм здавалось, непотріб у вигляді здобуття ґрунтовної освіти й одразу опинились на вершині владно-господарського олімпу і донині незрозумілим широкому загалу трибом. Власники фабрик, заводів, родовищ й іншого народного добра, що опинилось у їхніх руках, як за помахом чарівної палички. Не обтяжені такими дрібницями, як совість, честь, справедливість. Представники цієї касти – найбільші циніки з прагматиків й найпрагматичніші з циніків. А в той самий час – завжди залежні від руки, яка витягла їх із шухлядки. Тяжіючі передчуттям, що у будь-який момент можуть бути запхані тією ж рукою у ту ж таки шухлядку, або ще глибше.

Ще одні – люди авторитетні, широко відомі у специфічних вузьких колах. Не завжди самостійні у вирішенні питань, але завжди мають добру міну, навіть, за поганої гри. За великим рахунком, прогнозовані й сентиментально-чутливі. Уникають публічності. Але коли вже з’являться на людях нагадують епізоди кінофільму «Хрещений батько». Аж  до деталей. Обійми, поцілунки, мрійлива загадковість на обличчях і холодний лід в очах. Звичайно, за більш як чверть століття історії «вільного підприємництва» відбувались мутації і перехресне спарювання. На жаль, плоди, як правило, – набагато гірші від расово чистих особин.

Ось така еліта, з дозволу сказати, нині керує суспільством. Суспільство – сприймає і піддається. Ну й прапор йому, суспільству, в руки.

Почалося з підсумкової прес-конференції гаранта.  Від цього дійства очікував небагато – і не помилився. Банальна балаканина завгара на звітно-виборних зборах профактиву. Додам, завгара на пенсії. За тональністю, за менторсько-жалісливими нотками, зверненими до нерозумних підлеглих, які за убогістю розуму не здатні осягнути глобальних потуг керівника. Коментувати – нічого, та і недоцільно за відсутністю предмету дискусії. Елітарність дійства підкреслювалась вальяжною посадкою гаранта за директорським столом і виструнченою перед пюпітром Даркою Чепак. Гендерна рівність, мать її.

Відбувалось це все на фоні ще одного елітного, так би мовити, зальоту. Це ж треба, саме напередодні ще один з представників новітньої еліти з не чужого для гаранта регіону, син депутата, племінник депутата і сам депутат привселюдно на камери навчав уму-розуму свій безтолковий електорат. Можливо, пройшло б все непоміченим, якби навчав простий електорат. От такого собі затурканого слюсаря-монтажника РБУ. А тут, виявився, не зовсім простий. Та й сімейка, напевно, дістала. Одним словом, накопичилось і вистрілило.

Завершувався останній трудовий день тижня, як завжди, шустрим Савіком й високоінтелектуальною бесідою в студії представників еліт. Від Кравчука – до Кириленка. Найцікавіше, звичайно, там, де дефіс. А там – й Інна Германівна, й відставний суддя екс-бютівець, а нині ревний регіонал Олійник, й борець-антифашист, почесний юдей відповідних одеських організацій, а за сумісництвом – русофіл-«государственнік» і, до того всього, юрист Колісніченко. Як колись говорила світоч галицької інтелігенції: «Зібралося славне гроно».

От те «славне гроно» й подискутувало. Та так, що не всі витримали «напругу» дискусії й завчасу покинули студію. Я вже, здається, говорив, що для таких «високоінтелектуальних» осіб, як Інна Германівна найбільшою бідою і власною трагедією є ігнорування. Тобто, елементарно, не помічати її присутності. Порожнє місце – і все. Нервовий зрив для екзальтованої пані забезпечений.  Те саме стосується й «високоповажних проФФесійних юристів». Обох, гамузом.

На загал, вступаємо в темні часи панування Хама, хто пам’ятає. Одночасно визнаючи себе нащадками сина його Ханаана – рабами рабів. Як виглядає, з великим нашим задоволенням. Стаємо помаленьку паяцами знавіснілих паяців. В добру путь, панове.

Олег Мартинюк