Нещодавно, на одному з політичних ток-шоу ми мали можливість спостерігати яскравих представників новітньої еліти. Тих, кого зараховуємо до характерників влади, її крові і кості.
Цинічного прагматика – п. Лукаш та прагматичного циніка – п. Акімову. Вживаю ці епітети, чи, якщо завгодно, визначення, без жодного натяку на образу, або приниження. Винятково, як світоглядну характеристику означених політиків, зі свого кута зору.
Очевидно, погані справи у провладної партії, коли доводиться на передову посилати чарівних жінок. Хоча, насправді, не Азарова ж з Тігіпком, чи відставного “надзвичайного міністра” з “головним диригентом”. Час пустопорожніх побрехеньок минув, пора і щось розумного говорити.
Пані Лукаш викликає повагу, як висококваліфікований юрист і досконалий знавець права. Почувається вона на українському правовому полі, як риба у воді, чи, то пак, як коза в огороді. Цинізм полягає у тому, що цей правник підведе необхідну правову платформу під будь-яке рішення влади. Дасть правове пояснення кожному прагматичному, за їх баченням, крокові представників цієї влади, якими б цинічними ці пояснення не були.
Пані Акімова обґрунтує прагматичний базис під ці кроки, розвине економічну ідею, цинічно посилаючись на правові норми, витлумачені її колегою. Тандем досить ефективний.
Тушкування парламенту саме проводилось завдяки цинікам від влади. Було поставлене завдання. Циніки взялися його реалізовувати. Для цього була необхідна правова підстава. Конституційний Суд, завдяки старанням циніків, її надав. Далі справа за прагматиками. Наповнити змістом правове рішення – їх завдання. Його наповнюють тим, що потрібне саме в цей, конкретний, час. На кожне намагання спротиву, прагматики відсилають до циніків, ті, без тіні сорому, кивають на правове рішення, ними ж “продавлене”. Ось така круговерть виходить.
Так само і з “секвестром” Конституції.
З іншого боку, без подібного тандему циніків з прагматиками, очевидно, неможливо діяти у сучасній українській політиці. Такі поняття, як відповідальність, чесність, довіра, порядність – чужі для неї. І не залежить хто у владі. Чи було інакше у 2005? Було – гірше. Бо до всього вище перерахованого додалась ще “хуторянська хитрість” і повна відсутність волі. І не тільки політичної. У владі були сором’язливі боягузи. Ільфопетровські “голубиє ворішкі”. “Єзуїтство” з “візантійством” вкупі. Оце була гидота.
Цинізм з прагматизмом можна зрозуміти, а, значить, і виправдати. Цинічно виправдати цілком прагматичними речами. Скажімо, необхідністю реформування суспільно-політичного та економічного життя держави, подоланням наслідків кризи, чи тому подібним. Але як з цим жити? Так влада (будь-якого окрасу, що керується цими принципами) може втягнутись і втратити відчуття реальності, непомітно переміститись у віртуальний паралельний світ відносно своїх громадян. А може вона вже давно там перебуває?