Олег Мартинюк: Арешт, як прояв комплексу неповноцінності слідства

12/01/2011 0
Розмір тексту:

Не побоюся бути названим славною когортою рафінованої Тернопільської інтелігенції примітивним, але я люблю детективи.

Чи не першою прочитаною мною в дитинстві великою книжкою були “Записки про Шерлока Холмса” сера Конан Дойля. Мене завжди захоплювала гра розуму й неординарність мислення головного героя під час розслідування чергової загадкової справи. Не менш цікавими в процесі доведення причетності до злочину були мсьє Пуаро та місіс Марпл Агати Крісті, чи Ніро Вулф Рекса Стаута. Я також люблю телевізійного вічного лейтенанта Коломбо.

Їх всіх об’єднує вміння довести свою правоту мур-бетонними доказами,здобутими копіткою працею сірих клітин, а не “царицею доведеності a la Вишинський” – “чистосердечним визнанням провини самою підозрюваною особою”.

Кримінально-процесуальними законами в процесі дізнання та досудового слідства, з метою запобігання ухилення особи від розслідування кримінальної справи, передбачене застосування, так званих, запобіжних заходів. Види та порядок застосування запобіжних заходів регламентуються Главою 13 Кримінально-процесуального кодексу України. Серед інших, найбільш жорстким із запобіжних заходів, передбачених ст. 149 КПК України, є тримання під вартою, простіше – арешт. Тобто, особу, вина якої у скоєні злочину не доведена судом, позбавляють волі. Тримання під вартою на час досудового слідства практикується у всьому світі. Інше питання, за підозрою у скоєнні якого злочину і на який термін. Пересічні громадяни, не обтяжені знаннями тонкощів кримінального процесу, мають про подібне приблизну уяву з поліцейських серіалів та постановочних судових процесів, що демонструються на телебаченні. Саме з них переважна більшість громадян черпає свої пізнання, яких зусиль потребує запроторити за ґрати особу, яку, мало що не за руку спіймали на місці злочину. Але – це кіно і демократична юридична практика. У нас все набагато простіше.

Головним запобіжником від свавілля слідства та оперативних служб, в тому числі і щодо застосування запобіжних заходів, мав би стати суд. Проте , калічна судова система квазіправової держави не справляється з цим завданням. 90% ( якщо не більше) подань в суди органів дізнання та слідства про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольняються. А це означає, що невинні (в правовому розумінні цього слова) люди роками можуть перебувати у неволі в слідчих ізоляторах.

Чи можна розцінити тримання під вартою, як психологічний тиск на підслідного, чи підсудного? Зважаючи на ті умови в яких вони перебувають в СІЗО – безперечно, що так. Чи мало випадків, коли невинуваті особи брали на себе вину за не скоєний злочин, лише для того щоб бути відправленими на “зону”?  Їх сотні тисяч. Перебільшую? Згадайте справи Чикотило, Онопрієнка, Алєксандрова. Це ті, які на слуху, найбільш резонансні. Невинні, чия вина була доведена слідством і судом, отримали чималі терміни, а деякі взагалі розстріляні. Звісно, всі вони на час досудового слідства і суду перебували під вартою.

Ясна річ, слідчому набагато простіше мати справу з людським матеріалом, який йому “піднімають” на допит з підвалу (іноді попередньо досить “змістовно оброблений” оперативниками, хоча, кажуть, зараз і слідчі не цураються “брудної роботи”), ніж з особою, що послуговується адвокатською допомогою і перебуває на свободі. У цьому випадку простим “ходом конем – пальці в двері”, чи “тіснішим” ознайомленням зі змістом коментованого КПК, про “ласточки” і “слоники”  взагалі не варто згадувати, не обійдешся. Треба шукати реальні ДОКАЗИ, а не мниме признання. Потрібно працювати ГОЛОВОЮ, а не “підручним засобами”.

Вся біда у низькій професійній кваліфікації та відсутності моральних засад. У всіх. Пересічних громадян, міліціонерів, прокурорів, суддів. Ми всі винні, хтось – більше, хтось – менше. Але, вина на всіх.

Який вихід з цієї ситуації? Свого часу, громадською організацією, до якої я мав певний стосунок, було запропоновано тези для її виправлення. Тоді до нас не прислухалися й цинічно відмахнулись. Між іншим, ті, хто зараз пожинає гіркі плоди своєї байдужості.

Ситуація може бути виправлена лише за умови повного реформування всієї системи кримінального (правильніше – карного) судочинства. Починаючи від, безпосередньо, матеріальних норм карного права (головно в частині санкцій) до процесуальних норм, які регламентують порядок притягнення до відповідальності (з чіткими строками й підставами) та виконання покарань (ліквідація спец зон). Нам необхідні, в першу чергу, свої “Правила Міранди” і їх беззастережне виконання правоохоронцями. Саме ПРАВООХОРОНЦЯМИ, а не карно-репресивним апаратом, яким є сьогодні система силових структур, прокуратури і судів.

Проте, навіть за умови реформування вище означеного законодавства, це не дасть позитивного результату без РЕФОРМУВАННЯ,  а не косметичного перелицювання та елементарного скорочення, органів дізнання та слідства. А якщо дивитись на проблему ширше, самої системи МВС, прокуратури, судів, тобто всієї правоохоронної системи держави.

Поки що, доводиться покладатись лише на Бога та прихильність долі, переважно у погонах.

Десь років з десять тому, в одній релігійній громаді, однієї з традиційних християнських церков мав місце конфлікт із покликанням до служіння пастиря. Київські Владики хотіли бачити одного, громада – іншого. Група вірних, до якої належав і я, досить різко проти цього виступила. І тоді, один дуже мудрий священик, не бажаючи розбрату поміж громади, запропонував нам всім, як достойним християнам, покластися на волю Божу і прийняти все так, як є. При цьому нагадавши: “Запам’ятайте, кому багато дано, з того й багато спитають.”

Це також вихід. Біда в тім, що, на жаль, не всі знають, а тим більше усвідомлюють сказану священиком фразу.

На фото: головний ” по репресіях” в Генпрокураторі Рінат Кузьмін грає блатняк на роялі.

  • Теги:

Додати свій коментар

Креатор буд

Опитування

  • Хто, на Вашу думку, стане наступним Президентом України?

    Результати

    Loading ... Loading ...